Драгомиров Михайло (1830-1905) — український та російський військовий і громадський діяч, науковець, публіцист. Генерал російської армії. Народився в м. Конотопі на Сумщині. Закінчив Конотопське повітове училище та (з золотою медаллю) Петербурзьку академію генерального імтаб^’. Як командир 14-ї піхотної дивізії, брав участь в російсько-турецькій війні 1877-78, зокрема, був учасником визвольного походу в Болгарію, брав участь у битвах на Шипці та на Дунаї. В 1889 генерала Драгомирова призначають командувачем військами Київського округу, а в 1898 він стає київським, подільським та волинським генерал-губернатором. Незважаючи на антиукраїнську політику Російської імперії, сприяв становленню в Україні національного книгодрукування, розвитку народних шкіл і театрів. М. Драгомиров був почесним віце-президентом Академії генерального штабу та почесним членом шведсько-норвезької Академії у Стокгольмі. Ного перу належить ряд військово-історичних праць та праць з військової теорії: «Про тактику і оборону», «Досвід керівництва для підготовки частин до бою» тощо. Він одним з перших в Україні відгукнувся рецензією на появу роману Л. Толстого «Війна і мир».
В історію українського козацтва і в історію України генерал Драгомиров увійшов найнесподіванішім чином. Саме він слугував прототипом образу запорізького кошового отамана Івана Сірка художнику І. Рєпіну, коли той працював над відомою картиною «Запоріжці»