Це героїчно-комічна травестована поема, написана на зразок тоді модних травестій Берилієвої «Енеїди» (як от француза Скаррона, німця Блюмавера чи росіянина Осіпова). Написана вона в дусі бурлескних творів поезії класицизму, але з українським трактуванням теми.
Це історія мандрівки троянців, що після загибелі Трої втекли під проводом, королівського роду, Енея та після різних блукань опинилися в Італії, де, подолавши королика Латина, створили собі там нову батьківщину, що дала початок римській державі. Цю, загально відому тоді, тему Котляревський перелицював по своєму.
Енеїда Котляревського
З троянців він робить козаків, з грецько-римських богів — українських дрібних панів, а всі інші деталі показані в площині повсякденного українського життя Отже травестовані там усі персонажі, всі ситуації та вчинки дієвих осіб Поема осяяна великим гуманізмом поета, який любить свій народ, боліє його страж даннями, пишається його минулим. В образах троянців, латинців, карфагенців чи олімпійських богів, поет відтворює живу дійсність, зображує яскраві типи різних суспільних верств, реальні ситуації та колізії. Свої симпатії та щирі почуття він віддає зневаженому народові, виступає проти кріпосницького гніту, засуджує соціальну несправедливість.
Не позбавлена «Енеїда» поважних ідеологічних мотивів. Бувши людиною релігійною й чуттєвою, він попадає інколи в типовий український сентименталізм та зворушливо згадує славне минуле. Але має «Енеїда» і свої негативи (не зовсім чиста мова, забарвлена інколи русизмами та церковщиною, пародіювання мови селян і т.п.), і хоч стала історичною подією проте були й критичні відгуки на неї.
Вихід у світ «Енеїди» Котляревського був винятково важливим явищем великого культурного значення. За визначенням М. Максимовича — Котляревський був найближчим спадкоємцем староукраїнської гумористичної літератури. Інший історик літератури А. Шамрай вважає цей твір важливим документом для пізнання українського народного характеру. А на думку О.І. Білецького_
«Енеїда» з’явилась в епоху, коли історичні обставини поставили під знак питання дальше майбутнє української мови і всієї української культури. «Бути чи не бути» українського народу, який втратив останні рештки автономії і перетворився в меншій мірі в малоросійське дворянство, а в більшій — у кріпаків, та все сильніше відчував гніт царського уряду, було загрожене. Відповіла на це питання «Енеїда», в якій задокументовано перед усім cвітом самобутність і непоборність нації.
Важне теж тут питання мови. Не зважаючи на дрібні і не сутні негативи про які була мова, «Енеїда» поставила на денний порядок справу народної мови як літературної. Якщо в попередників Котляревського (як от Г. Кониського чи М. Довгалевського) переважали північноукраїнські діалектні форми, а це утруднювало розвиток мови літературної, то «Енеїда» Івана Котляревського утвердила в літературі центральну полтавсько-київську говірку, найбільше перспективну для дальшого розвитку цієї мови.
«Енеїда» знайшла відразу визнання своїх і чужих літературних критиків і авторів, а польський вчений С. Бандтке висловив побажання, „щоби українська мова стала в один ряд з розвинутими слов’янськими мовами”.
Твори Котляревського
Заслуженому у відродженні української літератури народною мовою Котляревському належать дві перші ластівки оновленої української драматургії, а саме оперета «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль чарівник». Зокрема в «Наталці Полтавці» Котляревський виявив чималий драматургічний талант, подаючи дуже простий розвиток дії, живий діялог закрашений гумором, деяке драматичне напруження і дав добру психологічну характеристику дієвих осіб. Використав він теж у своїй оперетці (а теж у водевілі) певні традиційні прийоми вертепу та інтермедій. Зокрема «Наталку Полтавку» прикрашують численні народні пісні та водевільні куплети і в цьому ЇЇ окрема вартість.
Не позбавлені п’єси Котляревського і певного ідеологічного забарвлення, а саме типового для автора просвіченого гуманізму („чеснота і добро перемагають усі перешкоди”). Вони сповнені любові до свого народу, зокрема ж до селянина, якого автор ідеалізує.
Має свою мораль і комедія «Москаль чарівник». Котляревський докоряє всім тим, що соромляться свого роду і вирікаються його для вигод життя.
Енеїда (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)