Запорізька Січ (Запорізький Кіш) — загальна назва української військової козацької організації, яка сформувалася у першій половині XVI ст.,
а також узагальнена назва всіх баз (польових фортець) Українського козацтва, які з’являлися упродовж усього періоду існування козацтва на землях Запоріжжя. Військовий та адміністративний центр Запорізького козацтва. Виникнення Запорізької Січі (1552-56, точної дати не з’ясовано) зумовлене, як військово-політичними, так і соціальними чинниками. Військово-політичні полягали в тому, що український народ виявився між двома могутніми і ворожими йому імперіями: Річчю Посполитою і Туреччиною, з її васалом. Кримським ханством. Отож, за відсутності української державності, треба було створити військову силу, котра могла б протистояти і натискові польсько-литовської шляхти, і набігам кримської орди. Першим хроністом, котрий письмово засвідчив існування польових укріплень козаків південніше Дніпровських порогів, був поляк Мартин Бєльський. За його свідченнями, у перервах між походами, козацтво займалося скотарством, рибальством, мисливством та іншими промислами, котрі дозволяли йому забезпечувати себе продовольством та найнеобхіднішими речами, інструментами, човнами. Заснування першої Запорізької Січі (перших укріплень, городків, засік) дослідники датують 40-ми роками XVI ст. Більш точної дати визначити, мабуть, уже не вдасться. Виходячи з повідомлень того ж таки хроніста М. Бєльського, перший січовий городок козаки збудували на острові Томаківка (неподалік теперішнього м. Марганцю, що на Дніпропетровщині). Старовинні мани переконують, що цей вкритий лісом острів між Дніпром та Річищем із військової точки зору був ідеальним природним укріпленням. А будівництво справжньої фортеці на Запоріжжі, з появою котрої більшість дослідників і пов’язують заснування Запорізької Січі як укріплення і як козацької бази, здійснив князь Дмитро Вишневецький, на острові Мала Хортиця, розташованому майже на 70 кілометрів північніше Томаківки. Те, що князь Вишневецький перебував у той час на службі у польського короля і був старостою, давало привід радянським, й, особливо, російським, історикам стверджувати, що нібито цю фортецю було споруджено для придушення козацького руху. Одначе ніякими переконливими фактами ця версія не підтверджується. До того ж, будуючи свій «Хортицький замок», Д. Вишневецький мав право виправдовувати його появу перед королівським урядом, як заманеться. Крім Хортицької (1652-58) в різні часи існували (назви — за місцевістю, в якій вони розташовувалися) Томаківська (1564-93), Базавлуцька (1593-1630), Микитинська (1628-52), Чортомлицька (1652-1709), Кам’янська (1709-11), Олешківська (1711-34) та Нова (1734-75) січі.
Традиційно Запорізька Січ (тобто польова фортеця, база козацтва, ставка кошового отамана) складалася з польових укріплень у вигляді шанців, з високими валами та дерев’яного частоколу; куренів (казарм), побутових приміщень, січової церкви та майдану, на якому обирали кошових і старшину, а також вирішували всі найважливіші питання війни і миру. Курені, як військові підрозділи, формувалися, за звичаєм, на засадах земляцтва, отож і назви мали відповідні: Батуринський, Уманський, Корсунський, Канівський тощо. Під час походу козаки також вдавалися до будівництва таборів із возів, колеса яких стягували ланцюгами. Якщо облога обіцяла бути тривалою, та до того ж ворог мав гармати, вози закидали землею, перетворюючи їх на основу валів. На Січі завжди існували пристані, а козаки були володарями цілої флотилії бойових човнів-чайок. Від моменту заснування Січі, в Україні не відбувалося жодного збройного повстання, жодної війни, і, на жаль, жодного антидержавного, антигетьманського заколоту, в яких би не брали участь запорізькі козаки, які ладні були захищати Україну від зовнішнього ворога, але не бажали утворення (чи зміцнення) української держави (Гетьманщини), вбачаючи в ній загрозу своїй запорізькій автономії, своєму лицарському Ордену, своїй вольниці.