Українське письменство в найдавніших часах свого розвитку має виразний церковно-релігійний, християнський характер. І нема нічого дивного.
Воно повстало як безпосередній наслідок прийняття христистиянської релігії і цій релігії мало служити для її поширення й закріплення.
Між книжками, що прийшли разом із учителями християнської релігії на Україну, на першому місці були книги св. Письма і книги, потрібні для церковного богослужіння. їх у нас переписували й перекладали. Переписували книжки, що прийшли із Сербії і Болгарії в церковнослов’янській мові, перекладали ті, що прийшли з Греції в грецькій мові. За цю роботу бралися найперше південні слов’яни»: серби й болгари, що приходили на Україну поширювати християнство. Від них переймали згодом знання церковнослов’янської мови й слов’янської азбуки українці і за їх прикладом бралися до літературної праці.
Писання книг у давніх часах не було легкою працею. Труднощі робив матеріал, на якому писали, і письмо, яким писали. Писано на шкірі, пергаменті, не таким скорописом, який вживаємо сьогодні, а простолінійними буквами, або «уставом». Деякі рукописи виявляють сліди великої старанності й естетичних нахилів укладчиків. Початкові букви часто прикрашені різними орнаментами: то звіриним, то геометричним, то рослинним. Крім таких мистецьких початкових букв, чи «ініціалів» зустрічаємо у давніх рукописах окремі рисунки («мініятури») та заставки. Це все вимагало багато часу, терпеливості й витривалості. За те з подивом і признанням дивилися сучасники на людей, що виконували цю працю. Літописці не щадять їм слів похвали, і тих, що писали книжки, величають словами: «премудр», ”учен», «філософ велій».
Переписування книг було в очах громади не тільки ознакою вищої освіти, начитаності, але також з уваги на християнсько-релігійний їх характер, виявом християнсько-релігійної побожності. Це й було причиною, що за цю муравлину працю бралися не тільки священики, ченці, єпископи, але й князі й княгині. До якої міри була це тяжка праця, свідчать дописки на рукописах у роді: «Яко же радується жених о невісті, тако же радується писец, видя послідний лист», або дописка в іншій дотепній формі: «Рад заяць, як утече з тенет, — так і писець, коли скінчив останній рядок».