Заруцький Іван (р.н. невід.-помер 1614) — отаман російського козацтва. В дитинстві потрапив у татарську неволю, але зумів утекти і пристати до донських козаків, де незабаром став отаманом. Поява в Польщі Лжедмитрія викликала у частини козаків певні надії. За деякими даними, І. Заруцький приєднався до загону ще першого Лжедмитрія, і вже з ним побував у Москві, хоча документальних свідчень цьому не існує. Згодом загибель Лжедмитрія змусила Заруцького повернутися на Дон. Приєднавшись до повстання Болотникова, він, разом із загоном козаків, опинився у Тулі, де витримав облогу царських військ, а згодом вирушив на пошуки нового «царя Дмитрія». Де ж він його знайшов? В українському місті Стародубі. Приєднавшись до Лжедмитрія II, заруцький вирушив на Дон, зібрав там 5-тисячний загін козаків і навесні 1608 прийшов з ним до Орла. Спочатку все йшло гаразд. Лжедмитрій II призначив його командувачем козацькими силами, надав йому титул боярина, визнав своїм радником. Після відступу Лжедмитрія до Калуги, Заруцький не приєднався до нього, а повів своїх козаків під Смоленськ, до армії королевича Владислава (майбутнього короля Польщі Владислава IV). Не знайшовши з королевичем спільної мови, він подався до Москви і незабаром виявився в складі Тимчасового уряду — разом із князем Трубецьким і боярином Ляпуновим.
Після смерті Ляпунова (липень 1611), Заруцький, по суті, став правителем Росії. Спробував організувати замах на Пожарського, котрий очолював народне ополчення, що воювало проти поляків, але це йому не вдалося. Зі значною частиною московського війська відступив до Коломни, звідти, прихопивши з собою дружину обох Лжедмитріїв Марину Мнішек, в яку був закоханий, він подався на південь, до Воронежа, а зазнавши там поразки — далі, до Астрахані. Тут він дістав підтримку ногайських татар і послав гінців до персидського шаха. Відтак почав скликати донських козаків та охочих з усієї Росії. За деякими даними, в Астрахані він одружився з Мариною Мнішек і розраховував посадити на російський трон її сина, щоб стати при ньому регентом. Але уряд російського царя Михайла зумів стримати(посилаю-чи грамоти) значну масу козаків від приєднання до Заруцького, а для розгрому його війська послав до Астрахані рать на чолі з князем Одоєвським. Водночас із Терського городка прибув із загоном стрільців отаман Хохлов. Заруцький спробував прорватися Волгою вгору, але, розбитий загонами Хохлова, змушений був вийти в Каспійське море. На певний час він, із Мариною Мнішек та невеличким загоном козаків, зникає, але незабаром вивідники виявляють його серед козаків Яїка. Царські війська оточили загін Заруцького на острові Медвежому. Рятуючи своє життя, козаки видали авантюриста царським стрільцям. А разом з ним видали й Марину Мнішек із сином. У червні 1614 козак-авантюрист був страчений в Москві (посаджений на палю). Страчений був і син Мнішек. Сама ж Марина померла у в’язниці (за однією з версій, її умертвили).