Подібно як у літературі, чи образотворчому і спорідненому мистецтві, Львів у періоді між двома світовими війнами був теж центром усього музичного життя Галичини (не враховуючи кількох інших більших міст, де теж існували українські музичні школи чи проживали українські музики).
На той період припадає передовсім творчість двох найвизначніших галицьких композиторів-професіоналісті в старшого покоління, а саме Станіслава Людкевича та Василя Барвінського. їх творчість — стверджує історик української музики. Лисько — „технічно дозріла і в головному спрямована на великі інструментальні форми, відкривала нові горизонти для музичного Львова.
Перший з них, Станіслав Людкевич (1879-1979), єдиний з передових і заслужених творців української музичної культури, що прожив у Львові повних сто років в інколи незвичайно важких і складних часах, які переживала Галичина. Став він справді легендою для української громадськості сучасного Львова, яка величаво зустріла достойного ювіляра в день його століття. І в цьому ж році прийшлось йому розпрощатися з життям.
Життя Людкевича було багате і творче. Критики називають його монументалістом-романтиком, який створив величаві оди, симфонічні поеми і численні оркестрові і хорові твори. Його творчість обертається ідеологічно у сфері революційних і незалежницьких кличів. Продовжуючи розпочате Лисенком діло, Людкевич став справжнім джерелом, що заповнює, так як Лисенко, програми репрезентативних концертів. З більших його композицій треба назвати передовсім чотирочастинну симфонічну оду «Кавказ», «Вічного революціонера», «Стрілецьку рапсодію», «Каменярів», «Веснянки». Перед Першою світовою війною і в 1918 р, був директором і викладачем теоретичних предметів у Музичному Інституті ім. Лисенка у Львові, а за польських часів — інспектором його філій, а теж головою музикологічної комісії НТШ. Свою композиторську і педагогічно-наукову творчість продовжав у Львові і тоді, коли Львів з Галичиною опинились під комуністичною владою. Про Людкевича як композитора-педагога, існує окрема наукова література.
Так як Микола Лисенко, це батько української музики, що поклав певні і цінні основи під її розбудову та вказав напрямні її дальшого розвитку, так Людкевич — це найвизначніший український композитор. Він зі своїми понад тридцять Грандіозними, героїко-драматичними симфонічними творами, до яких належать симфонічні поеми, кантати, симфонії, опери, увертюри, скрипковий і фортеп’янові концерти, а дальше тріо, квартет, квінтет, композиції для фортепіано і скрипки, релігійні пісні, солоспів та опрацювання народних пісень вповні заслуговує на цю назву.
Другий, Василь Барвінський (1888-?), за визначенням істориків музики, неоромантик, скомпонував ряд фортеп’янових концертів, м.ін. «Заповіт», «Українську суїту», пісні до слів Івана Франка, кілька кантат. Був визначним піаністом і, подібно як і Людкевич, був директором і професором Музичного Інституту ім. Лисенка. Разом з Людкевичем себе взаємно доповняли.
Сучасником їх був музиколог, фольклорист і композитор Філарет Колесса (1871-1947), заслужений дослідник українських народних дум. Залишив цілу низку праць з ділянки фолькльору і особливостей української музики, а теж кілька хорових композицій.
* * *
Музичне життя українського Львова кількісно і якісно скріпило нове покоління музик, які після Визвольних змагань подались за кордон до відомих європейських центрів музичної культури, а в другій половині 20-их pp. скріпили кадри музичного Львова і Галичини. Це були диригенти-композитори Антін Рудницькмй, М. Колесса, композитори-піаністи Б. Кудрик, З. Лисько, Н. Нижанківськнй, композитори-музикологи Р. Сімович, В. Вигвицький чи диригенти як Л. Туркевич і інші. Деякі з них мали докторські ступені. Поповнився Львів і новими інструменталістами-піаністами, як Р. Савицький, Галя Левицька, Т. Шухевнч, та солістами-оперовими співаками як Д. Бандрівська, В. Свірська, Марія Сокіл та ін.
Творчість композиторів була дуже різнорідна так щодо форм, як і сталевих напрямків. До Людкевича, Барвінського, Колесси — долучилися з молодої генерації: Борис Кудрик (1897-1950), композитор і музиколог, автор численних фортепіянових творів і «Історії української церковної музики» неоромантик, Нестор Нижанківський (1893-1940), композитор, піяніст і педагог, перший президент Союзу Українських Професійних Музик у Львові, автор численних фортепіянових творів, хорових обрібок народних і стрілецьких пісень; імпресіоніст Роман Сімович, композитор, професор Музичного Інституту ім. Лисенка і його філій у Станиславові і Дрогобичі, а під комуністичною владою професор Львівської Консерваторії. Його твори — симфонії, балети, сонати, твори для скрипки і фортепіано і т.д. Антін Рудницький — композитор, піаніст і диригент, представник модерної течії в музиці. До 1939 р. був викладачем музичних шкіл і диригентом оперових театрів у Харкові, Києві, Львові, а теж Варшаві, Ковні. У 1938 р. скомпонував оперу «Довбуш». Найбільш репрезентативна його творчість, як композитора, припадає на часи його перебування на еміграції в Америці (від 1939 p.).
* * *
Інтенсивне життя українського музичного Львова викликало потребу організації професійних музик. Став нею Союз Українських Професійних Музик (СУПРОМ), що видавав теж фаховий місячник «Український Музика», а при ньому існувало видавництво нот.
Крім місцевих сил, у музичному житті Львова брали участь визначні виконавці з числа тих українців, що майже постійно проживали за кордоном, але вряди-годи приїжджали до Львова на гостинні виступи. До таких треба зарахувати тих співаків, що здобули собі заслужену славу на чужих естрадах, а це Соломію Крушельницьку, Антона Дідура, Мод еста Менцінського, Олександра Мишугу, М. Голинського, Марію Сокіл чи піаністку Любку Колессу. Приїздили вони до Львова для звеличання своєю участю великих репрезентативних національних святкувань, ювілеїв, академій тощо.
Вишколом молодих музичних кадрів займався Музичний Інститут ім. Лисенка, який мав три відділи: нижчої, середньої і вищої музичної школи, з 2-4-6-річним річним навчання. Інститут мав свої філії в Перемишлі, Стрию, Станіславі, Тернополі, Коломиї.
У ділянці нотно-видавничій відомим було музичне видавництво Я. Ярославенка «Торбан», а в виданнях „Просвіти” і В-ва «Червона Калина» вийшли друком цінні музичні публікації, як от збірники народних пісень З. Лиська, B. Витвицький видав Диригентський порадник», і ін.
Український музичний Львів вдержував теж зв’язки з визначними українськими музиками східної України. Ще з другої половини XIX ст. друкувались і видавались у Львові твори східноукраїнських композиторів, як от опери C. Гулака-Артемовського, П. Ніщинського, не згадуючи вже М. Лисенка, якого твори виконувались часто в концертових залах Львова чи в інших більших містах Галичини.
Західноукраїнські композитори міжвоєнного періоду (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)