В основоположників Харківського університету, зокрема ж його головного творця, В. Каразіна, було велике бажання забезпечити його найкращими науковими силами. Йшлося передовсім про таку важну в той час в європейських університетах дисципліну як філософія. В пошуках за найкращою силою, на рекомендацію видатного німецького філософа Фіхте, запрошено й законтрактовано на цю посаду визначного професора цієї дисципліни німця Йогана Шада. Він, за час своєї дуже успішної професури (1805-1814) створив у мурах університету своєрідний центр філософського життя, що мало великий вплив на формування світогляду так студентів, як і поважного гурта тодішніх освічених кіл харківського громадянства. Навколо Шада і його філософської школи зразу зібралась певна кількість освічених людей (не враховуючи його студентів), які періодично збирались на щотижневі філософські дискусійні вечори, а реальним результатом цієї праці було видання у тому ж часі 15-ти книг з філософії, що було рекордовим числом для тодішньої імперії, в якій провінційний Харків зайняв передове місце. А дальше треба відмітити, що, за словами згаданого уже проф. Дм. Багалія, філософія в Харківському університеті відіграли виняткову роль. Вона була „об’єднуючим началом і своєю суттю посідала притягальну силу, бо порушуючи загальні і важливі питання, до яких не можна було залишитись байдужим при першій праці мислення, філософія уводила в нову і вищу сферу, чужу пласкостям і забобонам”; вона настроювала до розумової праці і привчала цінити її.
І саме в Харкові проф. Шад написав свої головні філософські твори, а зокрема сформулював романтичну філософію нації та дав ґрунтовну працю про природні права людини. Вихованець німецької класичної й романтичної філософії, Шад приніс з собою в харківський центр українського відродження «глибину і грандіозність» німецької класичної філософії, що тоді неподільно панувала в Европі і почасти започаткувала клімат європейської «весни народів» і їх вимоги на державне самовизначення.
Заторкаючи це питання, історик української філософії, Дм Чижевський підкреслює, що трохи чи не перші відомості про Канта, Фіхте, Шелінґа принесли в Росію якраз українці. Поява в Харкові катедри філософії зробила зайвим посередництво в цій ділянці Петербурга чи Москви. На якийсь час Харків перестав бути провінцією Москви, де російський уряд вороже відносився до західноєвропейської «філософії сводоби й обов’язку» Канта і романтичної натурфілософії — природнього права людини — Шелінґа. Професор Шад, будучи незалежним дослідником філософії Канта і Фіхте, підкреслював у своїх викладах (зокрема у своїй праці «Теорія нації») високий респект до свободи і гідності людини і в тому відношенні був дуже співзвучний з ідеями українського відродження та філософськими традиціями України (Григорій Сковорода, Козельський і ін.). Його, Шада, погляди на природне право людини було „невблаганним протестом проти всякого насильства над свободою” і його романтично-філософська школа випередила на який десяток років появу в Україні т.зв. харківської школи романтиків.84
Очевидно, увесь цей філософський рух, що виникнув у Харкові, був не до сприйняття і не в смак поліційному режимові централістичного царського уряду і його драконським практикам. Він викликав рішучий спротив і в грудні 1814 p., рішенням кавінету міністрів імперії, Шада ненадійно схоплено серед ночі і, не пред’явивши навіть обвинувачення, видворено з України і викинено геть закордон, до Пруссії, а твори його знищено і заборонено.
Цей брутальний поліційний погром філософії у Харківському університеті був важким ударом для його українських ідейних співвизнавців і викликав хвилю обурення в тодішній європейській пресі. А втім цей випадок з Шадом не був відокремленим. Це був початок сильного протиукраїнського курсу, очоленого першим дорадником Олександра І, О. Аракчеєвим. Це була продумана система ударів по українському відродженні і його ідеалах.
Західноєвропейська філософія в харківському університеті (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)