Замок князів Збаразьких може служити еталоном фортифікаційного мистецтва першої половини 17 ст. Присадкуватий і симетричний, вільний від архітектурних надмірностей, він чудово пристосований для захисту від масованого артилерійського вогню й тривалої облоги.
Венеціанський архітектор Вінченцо Скамоцці, якому Юрій і Христофор Збаразькі доручили будівництво замку, спочатку розробив проект чудового чотириповерхового палаццо, що спирається на скромні кутові бастіони. Однак українські реалії того часу потребували внесення до проекту істотних коректив. Замок був збудований двоповерховим, причому більшу частину його площі зайняли оборонні споруди, а скромний житловий корпус розташувався в глибині двору.
Укріплення замку складаються з казематованих валів із ескарпами (крутими укосами) висотою до 12 м і товщиною до 23 м. По кутах розташовані чудові п’ятигранні бастіони; вони будувалися як бастеї, а згодом були розібрані до рівня стін і для міцності забутовані землею.
Житловий корпус прямокутний у плані, двоповерховий, оформлений у дусі Високого Відродження: кути й пілони декоровані рустом, головний вхід підкреслюється балконом на кам’яних консолях. Але головною прикрасою замку є не житловий корпус, а над- брамна башта з ранньобароковим фронтоном.
Збаразький замок набув слави непорушної твердині, коли в 1649 р. його кілька тижнів безуспішно штурмувало військо Богдана Хмельницького. Втім, саме важке положення обложених сприяло, врешті-решт, підписанню Зборівського договору, за яким Україна отримувала незалежність від Речі Посполитої.