Розглядаючи розвиток духового життя провідних верств тих часів, не можна поминути такого важного питання, яким на той час була справа вищої академічної освіти.
В парі з реформаційним рухом, в Україні того часу були відомі ідеї гуманізму і просвічення, які то міцно й широко охопили зах. європейські країни, а вплив цих ідей знаходить сильний відзвук і на українських землях, що були в орбіті польсько-литовського державного ладу. В результаті сильних економічних, торговельних і культурних зв’язків зі Заходом і бурним розвитком міст, з’явився природній попит на людей високої освіти, кваліфікованих спеціалістів, як от учителів, лікарів, юристів, дипломатів, теологів-полемістів, перекладачів (обізнаних з торгівлею), друкарів і взагалі людей, які були потрібні так для певних професій, як і для науки чи взагалі культурного життя. І в тому саме джерело зацікавлень і тяжіння української молоді до академічної університетської освіти, а на перешкоді стояв брак власних вищих учбових закладів-університетів.
Тому то, починаючи вже з XIV ст., чимало заможних українців (а втім білорусів і литовців) виїздили за кордон до Італії, Франції, Німеччини.
Голландії, Чехословаччини чи Австрії, і на тамошніх університетах здобували вищу освіту. З кінцем XVI ст. цей рух охопив значну частину освічених людей, дарма, що була тоді сильна опозиція проти всього „латинського” так з боку неосвічених людей, як і вищого духовенства.
Але поступово недовір’я до західноєвропейської освіти й науки переборювалось. Цю потребу відчули згодом і братські школи (особливо львівська і віленська), а рішучим поворотом у бік зах. європейської освіти було заснування митрополитом Петром Могилою у першій половині XVII ст. Києво-Могилянської Академії.
Ренесанс — Гуманізм Було кілька причин, що спонукували українську молодь шукати вищої освіти: крім аспекту професійного (про який була вже мова), були ще й очевидні інтелектуальні зацікавлення філософськими науками, зокрема Аристотеля, що його вчення було тоді вершковою провідною філософією. Були теж шукання за такою освітою, яка давала б вичерпні знання науково-теологічного порядку, потрібні для оборони в міжцерковних полеміках. Іншими словами, потрібно було, зокрема для православної молоді, вивчати, розробляти і викласти основи православної віри, як суцільної теологічної системи, спертої на філософських основах. Це породжувало потребу у філософах і теологах.
І так напр. українські студенти, що стали католиками, здобували вищу теологічну освіту в вищих теологічних школах Риму, а православні виїздили до інших не католицьких університетів західної Європи. Такими центрами, де навчалась ця молодь, були університети чи т.зв. академії-коледжі в Італії (Падуя, Болонья), Німеччині (Віртемберґ, Лейпциг), Кенігсберг у Пруссії, Лайден у Голландії. Крім цього чимало українців були студентами Краківського університету, де протягом XV-XVI ст. навчалось більше як 800 української молоді. Студіювали тут українські студенти від початків цього загально відомого університету (1364 р.) і записували їх тут як «рутені», бо походили вони здебільшого з т.зв. руських воєводств. Деякі з них, закінчивши студії, залишились у Кракові дальше і працювали там як викладачі. І так з Краківським університетом пов’язана діяльність магістра Лукаша з Нового Міста, українця з походження, автора підручника з епістолографії; другим таким визначним гуманістом, біля якого гуртувались тогочасні польські літератори-гуманісти, був Павло Русин з Кросна, що був професором римської літератури в Краківськім університеті.
З найбільш відомих українців, вихованців Краківського університету, треба згадати Юрія з Дрогобича (Котермака), відомого вченого кінця XV ст. в галузі астрономії, математики і медицини. Він одержав ступінь доктора медицини на Болонському університеті і там, у 1481 p., обрано його деканом медичного факультету. Він був теж першим українським автором, що видав у Римі книжку п.н. «Прогностична оцінка поточного» (тобто мабуть поточних знань, фактів у ділянці наук) у 1483 p., з якої збереглися тільки два примірники (Краків і Тюбінген у Німеччині). Був він теж викладачем астрономії і медицини на Больонському університеті і учителем знаменитого німецького поета-гуманіста Конрада Цельтеса.
Протягом XV-XVI ст. в Україну приїздило чимало освічених людей з Польщі, Чехії, Німеччини, Італії. Приїздили м.ін. греки, вірмени, і вони теж причинились до розвитку української культури (згадати хоч би італійців Тедальді, Пилипа Буонароті Калімаха, німця Венедикта Гербста); зукраїнізувались і великі послуги віддали нашій культурі молдавинин Петро Могила і німецького походження митрополит Інокентій Гізель. На українських землях проживали, як емігранти, представники різних, на Заході переслідуваних релігійних сект.
Помітну ролю в розвитку і поширенні в Україні вищої, зокрема філософської, освіти, відіграла польська Замойська Академія, відкрита в зах. Україні, в м. Замості у 1595 р. Активну участь в її відкритті приймав українець з походження, відомий польський поет-гуманіст Шимон Шимонович, який прославляв „рідний Львів від Константинополя до Амстердама”. З цієї Академії вийшли такі відомі українські діячі культури й науки, як Касіян Сакович, Ісая Козловський, Сильвестер Косів, що згодом були викладачами-професорами Києво-Могилянської Академії.
Побіч Болонського, другим славним університетом був інший італійський університет у Падуї, що, до часу відкриття протестантських університетів у Віттемберзі, Штрасбурзі чи Гайдельберґу, за кількістю студентів зі східної Європи мав першість. З 21 національностей у XVII ст. було в ньому 1946 офіційно записаних студентів з України, Литви і Білорусі.
Тут м.ін. студіював під кінець XVII ст. випускник львівської Братської школи Василь Русянович, який на цьому університеті був вибраний спершу
бібліотекарем, а згодом ,,консиліяром” усієї „нації” студентів з Королівства Польського і Великого Князівства Литовського. Крім нього були теж інші що там докторизувались, а деякі стали викладачами цього ж університету. ’
Значна кількість українців студіювала в університетах і академіях протестантських країн, а передовсім в німецьких (Віртемберг, Нюрнберг, Гайдельберг, Галле, Лейпциг). У Віртемберзі м.ін. студіював визначний церковний письменник Мелетій Смотрицький, а в Галле — учитель Сковороди — Симон Тодоський. Не останнє місце в підготові українців з вищою освітою відіграли чеські університети Праги та Оломунця. Зокрема заснований у 1348 р. Празький університет, професором якого був великий релігійний реформатор Ян Гус, став одним з центрів національно-визвольної боротьби чеського народу, а його вихованці — українці пропагували ті самі ідеї на своїй батьківщині. В Оломунці м.ін. студіював культурний і громадський діяч, пізніше ректор Києво-Могилянської Академії, Варлаам Ясинський.
А врешті згадати треба і славний університет у Сорбоні (Франція), в архівах якого вже в половині XIV ст. часто можна зустрічати прізвища студентів українського походження, як от, „Іван з Рутенії’’, „Герман Білевич — рутенської нації з Києва”, і т.п.
Здобуваючи вищу освіту на закордонних університетах, українці сприяли поширенню і утверджуванню на батьківщині ідей гуманізму, зокрема розвиткові філософії та інших наук, а засвоюючи провідні ідеї та досягнення західноєвропейської науки, розвивали і поширювали їх в себе вдома або в тих країнах, де жили й працювали.
Зв’язки з західноєвропейською наукою (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)