Останній напередодні Трійці тиждень мав назву Зелений, або Клечальний. У цей час починають квітувати жита і, за народними віруваннями, оживають душі тих, хто помер не своєю смертю — утопився, народився мертвим або похований нехрещеним.
Тому, щоб убезпечити свої оселі та посіви від «буйної сили», люди клечали свої дворища, оселі зеленню — гілками дерев, пахучим зіллям. А в багатьох місцевостях дівчата плели оберегові віночки, завивали їх і на живостоях (живих деревах), переважно на березі та вербі. За традицією це робили в четвер напередодні П’ятидесятниці. Вирушали гуртами до лісу, прихопивши їжу та напої (мед, пиво). Після обрядодій розстеляли на галявині скатертину і пригощалися принесеним частуванням. Від четверга вінки зберігалися до першого дня Зелених свят. А в неділю юнки йшли до лісу, щоб розвинути вінки на деревах. До того ж дівчата придивлялися до своїх вінків, чи не зав’янув чий-небудь (це віщувало лиху долю).
Зелена неділя
Зелена неділя (Свята неділя); за церковним календарем — Трійця, яку святкують через сім тижнів після Великодня. За народними уявленнями, у цей час весна з літом зустрічається, а тому проводи весни й зустріч літа є основним лейтмотивом обрядовості Зелених свят. Це свято, тісно пов’язане з природою, бо вся сукупність дійств — завивання вінків, Клечальна субота, П’ятидесятниця (Клечальна неділя), Русалії, «Похорон Ярила» і поминання предків — суголосні з природою, яка для наших пращурів була найвищим духовним самоочищенням.
Невід’ємні атрибути Зелених свят — обряди найменування (хрещення) і постригу — відрізання пучечка волосся. Звідси й назва зрізаної в цей період зелені — клечання. Клечати — означає робити мітки, позначки. Для цього брали гілки клена, ясена, липи, явора, осики, а також татарське зілля (лепеху, аїр), чебрець, м’яту, любисток, полин, півники, братки, первоцвіт та ін. Застеляли ними долівку, прикрашали вікна, двері, ворота. У неділю йшли на цвинтар, застеляли могили скатертинами, клечанням і починали поминальну трапезу.
У давнину це свято тривало 6 днів, а церковний календар осягає лише 3 дні. Здебільшого свята починалися в п’ятницю. Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави. Дехто намагався нарвати трави на 9 межах і дати корові, «щоб було багато молока». У цей день збирали також росу, якою лікували очі.
У понеділок після Зеленої неділі — день Святого Духа, або Русалчин Великдень. Власне, весь тиждень після Трійці є поминальним — поминають утоплеників, померлих нехрещених дітей. За повір’ям по смерті вони перетворюються на мавок, лоскотавок, русалок і живуть на землі раз на рік, упродовж цього тижня — розважаються, танцюють на берегах річок, у житах, у лісі. Тому в понеділок не ходять у поле, в ліс, не купаються, щоб не залоскотали лоскотавки.
Третій — Богодухів день — завершував трійчанські свята. У кожному регіоні його відзначали по-своєму: на Полтавщині «водили тополю», на Чернігівщині «водили вербу», на Поліссі «водили куста». У цей день був також звичай освячувати криниці (вважалося, що саме в них переховуються русалки). Після літургії селяни йшли хресним ходом до колодязів, щоб скропити їх свяченою водою. Господарі, які хотіли позбутися «нечистої сили» в оселі, виставляли біля воріт стіл, накривали скатертиною, клали хліб-сіль і священик, побачивши це, обходив усі будівлі на обійсті, скроплюючи їх водою, «щоб русалки не тривожили».