Існує свято весняного Юрія, що припадає на час, коли пробуджується природа, і зимового Юрія (9 грудня), цей день ще називають Єгорія, Георгія Побідоносця. Із цим днем не пов’язано якихось значних обрядів. Колядковий варіант про Юра, в якого «труба з тура», говорить про те, що цей святий у дохристиянську добу опікувався, мабуть, мисливцями.
Більш чітко це простежується в поліському регіоні. Старі люди розповідали, що колись давно на Юрія відзначалося свято вовків. І відзначали його в оригінальний спосіб: влаштовували відловлювання вовків. Напередодні свята селяни на околиці викопували глибокі круглі ями, закопували посередині стовпа у зріст людини, а зверху на ньому прив’язували порося чи курку. Верхній отвір ями прикривали дерев’яним кружком, який перехилявся, коли на нього стати, і звір падав у яму. За ніч туди могли потрапити кілька хижаків. Мабуть, з цієї причини там, де влаштовували такі лови, й досі живе прислів’я: «І порося ціле, і вовк у ямі». Були й інші варіанти пристроїв відлову вовків.
Традиційно на це свято селяни намагалися прикрити на ніч кошари та хліви, бо вовки на Юрія начебто найчастіше крадуть свійську худобу.
До того ж саме із цим днем пов’язана одна історична подія, яка зафіксувалася у приказці: «Оце тобі і Юр’їв день». У XV—XVIII ст. в Російській імперії був визначений законом період (тиждень до Юрія і тиждень після нього), коли селянам дозволялося вільно переходити від одного землевласника до іншого. 1783 року Катерина ІІ це право ліквідувала, а приказка залишилася.
За цим днем визначали й погоду: «Який день на Юрія — така й зима».
Образ Юрія як опікуна середньовічного рицарства Європи з’явився вже після прийняття християнства. Він замінив дайбозьких покровителів воєн, зокрема Одину та Частирджу. У балтослов’янських народів Юрій успадкував вовчі атрибути своїх попередників — він господар і годівник вовків, а подекуди символізував образ вовка. Може, саме тому в Литві та в українському Поліссі вовків донедавна називали «хортами святого Юрія»? Сліди культу вовка як тотема пращурів збереглися майже до нашого часу в Західному Поліссі. Люди вірили, що, зустрівшись із хижаком, достатньо промовити: «І я вовк», як він тебе обмине.