Значкова старшина

Значкова старшина — старшина середньої ланки, котра не підлягала сотникові та сотенній канцелярії, а підпорядковувалася безпосередньо полковій канцелярії. В мирний час значкові старшини не відбували жодних козацьких повинностей, а лише виконували певні доручення полковника чи полкової старшини; зокрема, перевіряли скарги, брали участь у різних комісіях та заходах. Під час війни значкові старшини, котрі, здебільшого, були досить заможними, намагалися всіляко ухилитися від участі у поході, або й зовсім не з’являлися на збірні пункти, посилаючи замість себе наймитів (заступників), які, одначе, не могли замінити їх на старшинських (офіцерських) посадах, котрі ті повинні були займати. Це призводило до того, що під час війни відчувався гострий брак козацьких офіцерів. Збереглася доповідна записка (початок березня 1739) полкового обозного, начальника Стародубської полкової команди Ханенка, з якої випливає, що з 38 значкових старшин, котрі належать до складу його команди, майже половина на збірний пункт не з’явилася. А серед тих, що називали себе значковими старшинами, траплялися люди, котрі насправді були не тими, ким вони себе називали, а наймитами, тобто людьми, що не мали ні відповідного військового досвіду, ні авторитету серед козацтва. Така ж картина спостерігалася і в Полтавському полку. За реєстром 1736 року, тут нараховувалося 50 значкових старшин, але в Кримському поході російсько-українського війська взяло участь лише п’ятеро.