Кащенко Адріан (Коротко) (псевдоніми: А. Будій, А. Тертешний) (1858-1921) — відомий український письменник-історик, твори якого здебільшого були присвячені українському козацтву.
Народився 19 вересня 1858, в маєтку Веселому, поблизу с. Московки Олександрійського повіту (тепер Вільнянського р-ну Запорізької обл.Украї-ни). Після закінчення юнкерського училища, служив офіцером у Катеринославі (Кіровоград), а з 80-х — урядовцем на залізниці в Катеринославі, Пермі, Петербурзі. Був учасником українського національно-культурного руху. В 1917-19 очолював власне видавництво «Українське видавництво Кащенка у Катеринославі». Його перу належать повісті та есе «Під Корсунем», «З Дніпра на Дунай» (1914), «Запорізька слава», «На руїнах Січі», (1907), «Славні побратими», «Оповідання про славне Військо ЗапорЬьке Низове» (1917), «Мандрівка на пороги», «Великий Луг запорізький» (1917), «Гетьманове урочище» та інші. Під однією обкладинкою вони були зібрані в книзі «Оповідання про славне Військо Запорізьке Низове» (Дніпропетровськ, «Січ», 1991), з передмовою Миколи Кащенка (брата автора) та післямовою Миколи Шудрі. Цю збірку складають 11 оповідань, присвячених історії козацького руху.
Кащенко Адріан (детальніше) (19.IX (1.Х) 1858, хутір Веселий поблизу с. Московки, тепер Вільнянського р-ну Запорізької обл.-29.Ш 1921, Катеринослав, тепер Дніпропетровськ) — український письменник (псевдонім — А. Тертипіний, А. Вудій, Дніпровий Микола та ін.).
Народився в дрібномаєтній дворянській сім’ї. Закінчив (70-ті рр.) юнкерське училище у Катеринославі. Був кілька років на військовій службі.
Вийшовши у відставку, працював на різних посадах у залізничному відомстві в Катеринославі, Пермі, Петербурзі, Туапсе; з 1913 р. знову в Катеринославі — працював головним контролером Катерининської залізниці. Організував у Катеринославі «Видавництво А. Кащенка», де в 1917-1918 рр. видав багато своїх творів. Друкувався в журналах «Рідний край» і «Дніпрові хвилі», декламаторі «Розвага», літературних збірниках «З неволі» та ін. Писав вірші, оповідання, повісті, п’єси.
У своїх творах порушував соціальні питання: місце інтелігенції в суспільстві, участь її у громадсько-політичному русі, майбутнє українського народу — оповідання «Мрії і дійсність» (1906), «За що» (1907), «Перерід» (1908), п’єса «Зоря нового життя» (1907), повість «Зоряно» (1908)та ін.
Автор історичних оповідань («Запорожська слава», 1906; «На руїнах Січі», 1907; «Мандрівка на пороги», 1916). В історичних повістях «Під Корсунем» (1913) і «У запалі боротьби» (1914) аналізує соціальні, національні й релігійні взаємозв’язки української і польської культур в екстремальних ситуаціях під час Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького; у повістях «З Дніпра на Дунай» (1914), «Зруйноване гніздо» (1919) показав трагічну долю запорозьких козаків після ліквідації Січі.
Виступав з попул ярно-пізнавальними історичними творами («Оповідання про славне Військо Запорожське низове», 1917), історико-краєзнавчими нарисами («Великий Луг запорожський», 1917), історичними портретами національних героїв України: «Над Кодацьким порогом» (про гетьмана І. Сулиму), 1913; «Гетьман Сагайдачний», 1915; «Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя», 1917.