Квітка (Квітка-Основ’яненко) Григорій

Квітка (Квітка-Основ’яненко) Григорій (1778-1843) — відомий український письменник. Походив з давнього українського козацького роду. Його дід, Іван Квітка, був полковником Ізюмського слобідського полку, а прадід, Григорій Квітка — полковником Харківським. Засновником цього козацького роду був сотник Харківського козацького полку (1673) Семен Квітка. Народився Г. Квітка в с. Основі під Харковом. До п’яти років був майже зовсім сліпим. Освіту здобув домашню. Певний час перебував на військовій службі. Маючи 22 роки, став ченцем Курязького монастиря. З 1816 по 1821 друкував невеличкі оповідання в харківських журналах «Украинский вестник» та «Вестник Европы». Автор повістей «Маруся» (1834), «Солдатський поортрет», «Сердешна» (1841), «От тобі і скарб» (1838), «Козир дівка», роману «Пан Халявський». Великою популярністю користувалися, й зараз користуються, його п’єси «Сватання на Гончарівці» (1836), «Конотопська відьма». В своїх творах він описував побут слобідських козаків, використовував український козацький фольклор.
Квітка-Основ’яненко був одним із організаторів харківського театру (1812), виступив з ініціативою створення Інституту шляхетних дівчат (1812), став одним із співвидавців журналу «Украинский вестник». В 1817-1829 був повітовим предводителем дворянства, цікавився історією українського козацтва. Перша книжка його «Малороссийские повести, рассказанные Грицьком Основ’яненко» з’явилася в 1834. Набула популярності його комедія «Шельменко-денщик» (1840). Козацька тематика в його творах репрезентована історичними нарисами «Головатий» (1839), «Українці» (1841), «Переказ про Гаркушу» (1842). Листувався з Т. Шевченком. Квітка-Основ’яненко став одним із засновників нової української літератури, справив великий вплив на формування багатьох поколінь українських літераторів, особливо драматургів та гумористів. Похований у Харкові.