Подібно, як Іларіонове «Слово», всі прикмети вищого стилю мають писання Кирила Туровського, якого звали «другим Золотоустим».
Кирило Туровський походив із міста Турова (род. коло 1130 р.). Замолоду вступив у монастир. Згодом став єпископом у Турові. Крім проповідей і повчань писав також молитви. У творах Туровського бачимо такі самі засоби візантійського красномовства, що й у Іларіона, тільки не було в нього того таланту й почуття міри, що в Іларіона. Твори Кирила Туровського так переповнені прикрасами — образами, порівняннями, притчами, приказками, драматичними діалогами, що вони затемнюють головну думку. Ось як починає автор свою проповідь на Провідну неділю: «Сьогодні сонце пишається, підіймається вгору й радісно огріває землю; встало бо нам із могили сонце правди — Христос і спасає всіх тих, що вірують у нього. Сьогодні місяць зійшов із вишого ступня й віддає честь більшому світилу: вже старий закон із суботами й пророками скінчився, як засвідчує св. Письмо, і віддає честь Христовому законові з неділею. Сьогодні гріховна зима скінчилася через каяття і лід невірства розтанув через пізнання Бога: і так зима служби ідолам закінчилася завдяки апостольській науці і Христовій вірі, а лід Томиного невірства розтопився через показання Христових ребер. Сьогодні весна пишається, оживляючи земні істоти: бурхливі вітри, тихо повіваючи, годують плоди, земля живить насіння та родить зелену траву. Весна — це є добра Христова віра…, бурхливі вітри — гріховні задуми, що завдяки каяттю перетворилися в чесноти»… .
Образ пробудження життя в природі під впливом весняного сонця служить авторові прикладом для вияснення стану людської душі, що будиться і відроджується до нового життя під впливом євангельської науки. В писаннях Туровського часто можна знайти відгомін думок і стилістичних засобів візантійських проповідників та богословів. Найкращими його творами є молитви, в яких простими словами висловлює свої гарячі релігійні почування. Є в них щирість, ніжність і поетичне піднесення.