Церковнослов’янську мову ввели в літературне життя деяких слов’янських народів два великі вчені й апостоли слов’ян св. Кирило й Мефодій.
Були братами, синами вельможі Льва, що жив у Солуні, в Македонії, де було грецьке й болгарське населення. В молодих літах обидва одержали дуже старанну освіту; спочатку дома, потім у Царгороді. Старший, Мефодій, служив у війську. Після десятилітньої військової служби постригся в ченці. Молодший із них, Костянтин (пізніше монаше ім’я — Кирило), учень знаменитого вченого, Фотія, був бібліотекарем при церкві св. Софії і вчителем філософії у школі в Царгороді. Була це людина слабого здоров’я. В 860 р. св. Кирило виїхав в апостольській місії до країни хозарів, які займали простори між гирлами Волги й Дону і взяв із собою брата, Мефодія, що жив у монастирі. Проповідуючи серед хозарів, обидва брати перебували якийсь час на пограниччі України — в Криму. В 863 р. на домагання моравського князя Ростислава, що звернувся до візантійського цісаря Михайла з проханням прислати йому слов’янських місіонерів, виїхали до Моравії. «Незабаром по приході до Моравії — говорить оповідання про життя братів — переклав Костянтин цілу літургію й навчав раннього і вечірнього богослуження та Служби Божої. Крім цього, переклав обряд хрестин і обряди інших святих тайн“… ’’І отворилися вуха глухим і почули слова Письма, і Бог із того тішився, а чорт смутився»… В Моравії й Панонії вже перед тим, поки св. Кирило й Мефодій розвинули свою діяльність, проповідували християнську віру німецькі й італійські місіонери. Але відправляли богослужіння в латинській мові, якої слов’яни не розуміли. Це й спонукало князя Ростислава, що з політичних причин схилявся скоріше до східного християнства, оглянутися за слов’янськими вчителями. І справді — вони стали проповідувати в слов’янській мові, саме в тій, яку вивчили, живучи в рідних сторонах серед македонських болгар. Цю мову розуміли і.ікож інші слов’яни. Святий Кирило забажав також подати слов’янам церковне богослужіння в зрозумілій для них мові.
З цією метою склав азбуку — на думку одних учених кирилицю, на думку інших глаголицю, за якою брати переклали Святе Письмо і книги, що були потрібні при богослужінні, на тодішню болгарську мову. Одначе німецькі та італійські священики, що затривожилися успіхами праці Солунських братів й боялися за свої впливи, внесли скаргу на св. Кирила й Мефодія в Римі, немов вони ширять єресь, бо вживають у богослужінні слов’янську мову. Інша мова в богослуженні — це була новина. Досі це виняткове становище мови релігійних книг мали тільки мови єврейська, грецька га латинська. Пана прикликав апостолів до Риму, щоб вони обидва виправдалися. В часі, коли брати бз’ли в дорозі, вмер папа Микола І. Його наступник, Адріан, прийняв їх із почестями, дуже ласкаво. У Римі Костянтин вступив до монастиря й помер 869 р. Перед смертю казав Мефодієві: — «Орали ми, брате, один загін. Тепер я відходжу. Знаю, що робиш монастир на Олімпі. Все таки не кидай своєї праці!»
Мефодій не кинув. Як архиєпископ вернувся до Моравії і продовжував діяльність серед дуже несприятливих обставин. Кілька років довелося йому навіть просидіти в в’язниці. Все ж таки дожив хвилини своєї моральної перемоги. З почутям сумлінно сповненого обов’язку помер у 885 р.
Є ряд свідоцтв і доказів про те, що праця св. Кирила й Мефодія була великою, ідейною і в високій мірі жертвенною місією. Коли після трирічного перебування виїздили слолунські вчителі з держави князя Ростислава, давав він їм в нагороду срібло й золото. Але вони не хотіли цього брати. Взяли тільки невільників, яких зараз наділили свободою. І не пройшли їх зусилля безслідно. Правда, зараз після смерти Мефодія його учні мусіли покинути Моравію й перенестися до Сербії й Болгарії. Але прийшов час, коли заслуги Кирила й Мефодія заясніли в повному блеску. Мова, яку ввели вони стала літературною мовою в деяких слов’янських народів. В Болгарії дала вона основу для розвитку болгарської літератури, що за часів царя Симеона, на переломі IX. і X. вв. досягає «золотого віку» свого розвитку. Церковнослов’янська мова стає також літературною мовою на Україні й на тому становищі втримується довгі віки, аж до появи ”Енеїди“.