Особливе місце в розвитку освіти, науки і національно-культурного руху в Україні того часу, належить Києву і його школам.
1615 р. Гальшка Гулевичівна, дружина мозирського маршала Лозки, „палаючи побожною ревністю до віри грецької” подарувала Київському братству садибу на Подолі під монастир (згодом Богоявленський) та школу „дітям так шляхетським, як і міським”. Відкрило цю школу братство в 1615/16 академічному році, з чотирма відділами, в яких навчали граматики, риторики, філософії та мов грецької, латинської, слов’яно-руської та польської. Все навчання велось у дусі православному. Ректорами цієї першої в Україні вищого типу школи були такі визначні люди того часу, як відомий культурний діяч і письменник Іов Борецький (1615-1618), Мелетій Смотрицький (1618-1620), Касіян Сакович (1620-1624).
Діяльність Київської братської школи розгорнулась в умовинах релігійної боротьби і була передовсім спрямована на захист православ’я, яке саме серед провідних кіл цієї школи знайшло велику моральну підтримку, як теж з боку козацтва і гетьмана Сагайдачного.
Київська братська школа
Її заснування у 1615 р. було започаткуванням вищої освіти в Україні, бо саме вона — Київська братська школа — стала родоначальницею Києво-Могилянської Академії.
Прийшло до того 16 років згодом (1631), коли то київський митроп. Петро Могила заснував у Києві при Києво-Печерській лаврі, на зразок західноєвропейський другу т.зв. лаврську школу. Перед тим одначе вислав він закордон кількох молодих здібних людей для студій на викладачів, а зі Львова запросив відомих педагогів — Ісаю Козловського та Сильвестра Косова. Школа мала 100 учнів, а навчання велось у латинській і польській мовах. Заснування школи при лаврі викликало негодування серед київських братчиків, які вбачали в цьому конкуренцію з братською школою. Цей конфлікт закінчився компромісово. Митроп. Могила погодився об’єднати обидві школи в один навчальний заклад і так 1632-ого р. постала відома в історії українського шкільництва колегія, перетворена згодом на академію. Братство дало згоду вважати Петра Могилу фундатором цієї колегії і з цього часу прийнялась для неї назва Києво-Могилянської Колегії (згодом Академії).
Діяльність Колегії після її об’єднання, розгорнулась на вищій основі. У ній зосередились кращі професорські сили, які крім своїх, користувались тогочасними досягненнями західноєвропейської науки. Ця вища школа зберігала національні традиції шкіл України, а при цьому прийняла програму і методи західноєвропейських університетів. Своїм рівнем навчанням і досягненнями
Києво-Могилянська академія
Києво-Могилянська Академія в 30-их pp. XVII ст. і пізніше в нічому не поступалась перед подібними західноєвропейськими школами. Митроп. Могила перевів теж основну реформу школи, а перша важна риса цієї реформи була в тому, що викладовою мовою Колегії стала виключно латинська мова, знання якої вважалось тоді ознакою освіченості.
Латинська мова нам на те потрібна — пояснював Могила — щоб бідної Русі не називали глупою Руссю. Обманець говорить: «Учіться по грецьки, не по латині». Це добра рада, але корисна в Греції не в Польщі, де латинська мова має найбільший успіх. Поїде бідака на трибунал, на сойм, на сеймик, на громадський або земський суд, без латини платить вини (судові кари).
Без неї (лат. мови) нема ні судді ні возного, ні ума ні посла.
Не треба нас підганяти до грека, стараймося за неї при латині так, що.
Бог дасть, грека буде для свята а латина для щоденного вжитку”.
Щоби учні швидше могли опанувати латинську мову, їх зобов’язували розмовляти з наставниками і між собою не тільки на лекціях але і вдома чи то в бурсі по латині. І студенти Академії блискуче володіли цією мовою. Вони вільно читали, перекладали, розмовляли, складали орації, писали листи, тощо. А втім латинська мова була тоді мовою офіційного листування.
В навчальній програмі прийняв митроп. Могила як зразок організацію єзуїтських колегій, що тоді стояли найвище в Європі. Отже прийняв програму т.зв. сімох вільних наук, а саме: граматики, риторики, поетики (піїтики), філософії, математики, астрономії, і музики. Ці предмети викладались у восьми клясах, а це в чотирьох класах граматики а теж в класах поетики, риторики, філософії і богослов’я. Увесь курс навчання тривав 12 років. З ходом часу і зміни обставин цю програму модернізовано і введено до неї теж ще інші предмети. І так напр. з початком XVIII ст. латинську мову поступово витісняє тодішня літературна мова (українська), але все таки латинська мова ще довго вивчалась у вищих школах України.
Продовжуючи традиції братських шкіл, в Академії викладали також і старослов’янську мову, що займала важливе місце серед мов ученого світу. Значна увага приділялась грецькій мові. Її знання давало доступ до найбільших скарбниць світової культури. Крім цього була ця мова важна теж при богословських студіях. У висліді Київська Академія виховала ряд відомих українських елліністів XVII-XVIII ст.
Була в програмі Академії теж польська мова і її навчання продовжувалось до к. XVIII ст. Це було зумовлене польською літературною традицією в академічних курсах а теж культурними зв’язками України і Польщі. Треба теж відмітити, що чимало українських письменників того часу писали свої твори польською мовою, що сприяло їх розповсюдженню поза межами України. А проте українська мова так в Академії як і в загальнокультурнім користуванні промощувала собі щораз то міцніші шляхи. В стінах Академії в живій народній мові народилось чимало псалмів, дум, кантів і т.п., що згодом переспівувались народом. У XVIII ст. до програми введено теж мови французьку і німецьку, а для студій богослов’я були теж курси єврейської мови.
Окреме місце в Академії займали студії філософії. Викладали її професори, які слухали філософські курси в закордонних колегіях чи університетах. Програма філософських курсів Києво-Могилянської Академії притягала увагу українських дослідників від давнішого часу. Але їхня оцінка цих курсів була інколи однобічна. Вони трактували ці курси як схоластичні, відірвані від життя (напр. М. Возняк). Одначе праці новіших дослідників останніх десятиріч (зокрема радянських) показали, що не тільки філософія томізму (вчення св. Томи з Аквіну), що обґрунтовувала передовсім богословські науки, але теж Аристотелівська філософія викладалась в класах Академії і що її професори зокрема у XVIII ст. популяризували ідеї реформації і світського гуманізму. Крім античних філософів вони брали теж під науковий розгляд і викладали філософію учених гуманістів (як от Еразма з Ротердаму, Яна Амоса Коменського), а згодом теж філософські вчення представників нового часу (Декарта, Гобса, Спінози). Передове місце в розвитку філософії займають такі вчені як Іннокентій Ґізель, Степан Яворський, Георгій Кониський, Теофан Прокопович. Цей останній напр. у своїх викладах рішуче виступав проти середньовічної схоластики і першим пропагував філософію Декарта, Локка, Бекона та пояснював о своїх викладах систему Коперника і Галилея. Почесне місце в історії розвитку прогресивної філософії належить вихованцеві Академії — Гр. Сковороді.
Таким чином Києво-Могилянська Академія була визначним центром філософської думки слов’янського світу XVII-ст і першої пол. XVIII ст.
Важливе місце в програмі Академії займали теж малювання і музика. В ділянці малярства тут у Києві розвинулась своєрідна мистецька школа, зокрема в ділянці портрету і гравюри. Незвичайно основне плекалось теж хорове мистецтво і шкільний театр.
Відомі випускники Києво-Могилянської Академії
З заснуванням Києво-Могилянської Академії прийшло теж до систематичного відряджування найбільш талановитих випускників закордон, де вони удосконалювали свою освіту та одержували кращу педагогічну підготовку.
Майже всі видатніші професори Академії навчались в закордонних університетах чи академіях Європи. Згадати б тільки таких вчених-діячів як Інокентій Гізель, М. Кононович-Горбацький, Симеон Полоцький і інші. На окрему увагу заслуговує вже згадуваний І. Ґізель, — українізований німець (прусак), що з протестанта став православним. Він був теж висланником Могили на вищі студії закордоном, а по смерті митрополита став професором і ректором Академії і в культурнім житті України зайняв видне місце.
Відрядження закордон, хоч втішалось загальним признанням так серед професури як і студентів-випускників, проходило інколи в дуже дивних обставинах. Вони, що правда, „до інших держав за наукою ходили і з-за морів змудрілими верталися”, а проте все це відбувалось інколи ось як: . . . „Випускники Академії — відмічають два дослідники53 — відзначались нестерпним бажаннях до знань, енергійним прагненням до освіти і задля науки не зупинялись перед жодними перепонами чи небезпеками. З країни православної, яка суворо оберігала свою віру, вони вирушали по Польщі, до Парижа, до Венеції, до Риму, ставали уніатами, навіть католиками, щоб лише отримати . . . доступ до джерел знання — „віночок на голову і перстень на руку”. А потім добившись своєї потаємної мрії, покірно повертались на батьківщину . . ., і займали скромні місця у тій самій келії, де раніше були учнями” . . .
Бібліотека Києво-Могилянської Академії
З науково-навчальною діяльністю Академії тісно пов’язана історія її бібліотеки. Самостійні праці викладачів-професури і їх наукових досліджень, писання філософських і теологічних чи інших трактатів, полемічних творів, як і зайняття студентів, все це вимагало добре засобленої в різновидну літературу бібліотеки. Для створення і укомплектування такої бібліотеки Академія вже з перших років свого існування встановила широкі міжнародні зв’язки. На адресу Академії надходили різні видання з таких центрів європейського книгарства, як Венеція, Рим, Париж, Берлін, Ляйпціґ, Амстердам, Краків, Вільно, і це дало змогу слідкувати за розвитком тогочасної науки й літератури.
Але дійсний початок бібліотеки творили власні видання. Книжковий фонд Академії започаткував виданий ще у 1616 р. друкарнею Києво-Печерської лаври «Часослов». А дальше, призначений у 1617 р. ректором Київської братської школи, високоосвічений культурний діяч України Іов Борецький привіз зі Львова, з друкарні Львівського братства, велику кількість примірників греко-слов’янської граматики «Адельфотес»; згодом прибув до Києва викладач львівської школи, вчений і церковний діяч Лаврентій Зизаній і привіз зі собою чимало навчальної літератури (м.ін. примірники своєї «Граматики», віденського видання 15% p., підручники з риторики, діалектики, латинської граматики, твори античних істориків і філософів). У 1619 р. до фондів бібліотеки долучено «Граматику» М. Смотрицького, а в 1627 р. «Лексикон славе-норуський» Памви Беринди.
Окрему увагу приділяв бібліотеці Петро Могила. Він придбав для неї твори видатних античних авторів, як от Овідія, Ювеналя, Сенеки, Горація та інших. Перебуваючи в Кракові і Варшаві він закупив для бібліотеки такі видання як «Метафізика» і «Логіка» Монасія. «Красномовство» Каузіна, «Про республіка», «Політика», і «Вступ до стоїчної філософії» Ліпсія, твори середньовічного філософа Авіцени, коментарі до промов Ціцерона, та інші вартісні книги. А вмираючи, записав Могила Академії всю свою приватну бібліотеку яку, щодо кількості книг, ледве чи можна було порівняти до якоїсь іншої книгозбірні того часу в Україні. До нашого часу з бібліотеки Академії збереглися твори Єразма з Ротердаму (1527) і «Підручник Логіки», написаний професором Академії Кононовичем-Горбацьким (1639-40 pp.).
У XVIII ст. книжкові фонди Академії значно зросли. Вона мала своїх постійних постачальників у всіх більших центрах Європи і користувалась великою популярністю серед освічених кіл України. Росії і закордону. Її називали „палатою розуму”.
На жаль, бібліотека Києво-Могилянської Академії не збереглась до нашого часу. Особливо постраждала вона під час пожеж 1780 і 1811 pp. Згоріло тоді близько десять тисяч томів а між ними цінні джерела до нашої історії.
Києво-Могилянська академія. Початки, програма, діяльність (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)