Києво-Могилянська академія — перший вищий навчальний заклад в Україні й у всій Східній Європі. Вона була центром освіти, наукового та культурного життя не лише України, а й Білорусії, Росії та південнослов’янських країн.
Виникла з Київської братської школи, початком якої слід вважати 15 жовтня 1615 p., коли високоосвічена українська шляхтянка, киянка Гальшка (Лизавета) Гулевичівна передала свою землю на Подолі Київському православному братству та його школі.
У 1632 р. Київська братська школа об’єдналася з Лаврською школою, створеною архімандритом Києво-Печерської лаври Петром Могилою, і почала називатися Києво-Могилянською колегією. У Гадяцькому договорі, підписаному гетьманом Іваном Виговським з Річчю Посполитою 1658 p., Києво-Могилянська колегія прирівнювалася до вищих навчальних закладів Європи того часу: «Академію в Києві дозволяє її королівська милість мати, яка ж такими прерогативами і свободами може захищатися, як і Академія Краківська».
У 1694 р. за царською грамотою, підтвердженою ще й у 1701 p., колегія одержала статус вищого навчального закладу та почесний титул академії. У документах XVIII ст. колегія вже називалася Києво-Могилянською академією, або Київською академією.
Спудеї (студенти) здобували тут вищу світську й духовну освіту, опановували мови старослов’янську, тодішню українську книжну, латинську, грецьку та польську, а також оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом (класи поетики й риторики), вивчали філософію, богослов’я, основи математики, природознавства, географію. У перших десятиліттях XVIII ст. до програми було введено нові предмети: французьку, німецьку, староєврейську, російську мови, вищу математику з основами фізики, астрономію, архітектуру, а також економіку й медицину.
У Київській академії було вісім класів. Курс навчання тривав 12 років. У XVIII ст. кількість студентів одного року досягала двох тисяч. До Академії приймали дітей козаків і місцевої аристократії, українського шляхетства й козацької старшини, гетьманів і міщан, духовенства і навіть селян. Вихідці з
козаків і козацької старшини складали значну частку української молоді в академії.
За 150 років існування в ній здобули освіту понад 25 тисяч студентів — вихідців із Лівобережжя, Слобожанщини, Запорожжя, Київщини, Волині, Поділля, Галичини, Закарпаття.
Києво-Могилянська академія відігравала роль міжслов’янського культурного центру. Тут вчилася молодь з Росії, Білорусії, Сербії, Молдови, Валахії, Греції, Болгарії. Вихованці Академії відкривали школи й друкарні, працювали вчителями, друкарями й перекладачами книг.
Академія була не тільки вогнищем освіти, а й центром науки та мистецтва. В її стінах зріла філософська думка, що визначала розвиток філософії в Україні. Її носіями були Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Іоанн Максимович, Григорій Кониський, Григорій Сковорода. Із стін Академії вийшли автори історичних творів XVIII ст.- Григорій Полетика, Микола Бантиш-Каменський, Максим Берлинський, Степан Лукомський, Яків Маркович, Петро Симоновський, а також вчені, які зробили значний внесок у розвиток природознавства у Східній Європі. Так, учений-енциклопедист Нестор-Амбодик Максимович був основоположником акушерства, ботаніки та фітотерапії. Першими докторами медицини і професорами в Росії були вихованці Києво-Могилянської академії, зокрема Іван Андрієвський — доктор ветеринарних і медичних наук, Костянтин Щепин — доктор анатомії, фізіології та хірургії. Біля витоків епідеміології в Росії стояли Д. С. Самойлович, П. Погорецький, К. П. Ягельський. Максим Парпура — офтальмолог і терапевт — був не тільки лікарем, а й культурно-освітнім діячем. Іванові Фальковському належала чимала заслуга в розвитку математичної науки в Україні.
Навчався тут і Михайло Ломоносов.
В академії склалася й літературна школа. Творчість Інокентія Гізеля, Дмитра Туптала (Дмитрія Ростовського), Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Лазаря Барановича, Григорія Сковороди, Митрофана Довгалевського, Лаврентія Горки, Василя Капніста, Михайла Козачинського, Семена Дивовича, Павла Коропчевського, Опанаса Лобисевича, Михайла Миклашевського, Федора Туманського, Симона Тодоровського, Григорія Кониського позначилася на розвитку всієї української літератури XVni ст.
Розвивалися тут також малярство й музичне мистецтво.
З Академією пов’язане й становлення українського театру. Вона славилася хором (понад 300 хористів).
В академічному оркестрі грали сотні музикантів. Саме тут були зроблені перші художні обробки українських народних пісень.
Її вихованцями були відомі українські композитори Максим Березовський і Артем Ведель, художники-живописці й гравери Данило Галятовський, Григорій Левицький, Леонтій Тарасевич, Іван (у чернецтві — Іларіон) Мігура, архітектор Іван Григорович-Барський. У 1765-1769 pp. у Київській академії навчався П. Ф. Чайка — дід славетного композитора П. І. Чайковського.
Бібліотека Києво-Могилянської академії була однією з найбільших в Україні.
Академія була своєрідною кузнею нової української еліти. На чолі Української Козацької держави стояли діячі, які здобули освіту в Києво-Могилянській академії та європейських університетах. У Києво-Могилянській академії вчилися майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа та його племінники Іван Обідовський і Андрій Войнаровський, а також Іван Самойлович, Пилип Орлик, Павло Полуботок. Віддавала своїх дітей до Академії і правляча знатна козацька старшина.
Академія готувала військових керівників різних рангів, а також кадри української адміністрації, судочинства, духовенства, тогочасну українську інтелігенцію з різних верств.
Для Києво-Могилянської академії надзвичайно багато зробила Запорозька Січ.
Українські гетьмани розуміли роль Київської братської школи, колегії, а згодом академії в культурному, суспільному, громадському й державному житті України, а тому всіляко підтримували, охороняли, відстоювали її права, забезпечували матеріально.
Ще козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний у 1620 р. разом із 20-тисячним Військом Запорозьким вступив до Київського православного Богоявленського братства, взяв його разом з Київською школою під політичний і збройний захист. Він залишив малий гарнізон у Києві, ш;об захиш,ати братство і школу від нападок з боку місцевої польської адміністрації.
Сагайдачний жертвував Київській школі і Братському монастирю великі суми грошей із козацької скарбниці. До кінця своїх днів гетьман був їхнім опікуном. Перед смертю, в 1622 p., Сагайдачний заповів велику частину свого майна на потреби школи, ш;о послужило прикладом для його наступників.
Коли створювалася Києво-Могилянська колегія, гетьман Війська Запорозького Іван Петражицький випустив універсал («Лист військовий») від 12 березня 1632 p., де обіцяв її засновникові Петру Могилі підтримувати колегію.
За часів гетьманування Богдана Хмельницького Києво-Могилянською колегією опікувалася козацька адміністрація. Хмельницький передав їй у володіння ліквідований католицький домініканський монастир у Києві, села Ксаве ри, Мухоїди, Плесецьке, Чорногородка, Cap новичі, Обиходи і Базар. Крім фінансування гетьман гарантував існування колегії у свої? трактатах з поляками. До текстів Зборівськогс та Білоцерківського договорів з Річчю Посполитою він включав вимогу, щоб колегія зали шалася «при колишніх правах згідно з давніми привілеями». За умовами Гадяцького договору 1658 р. «могилянка» набула статусу Академії.
Але найбільше зробив для розвитку й під несення Києво-Могилянської колегії (академії) гетьман Іван Мазепа. Протягом 20 років гетьманування Мазепи із державної скарбниці щорічно для неї виділялася тисяча дукатів. У кінці XVI ст. гетьман надав у володіння їй та, Києво-Братському монастирю три села, міс течко Стайки, 16 дворів з садибами в Києві а також повернув колегії те, що надали їй по передні гетьмани. На місці дерев’яної церкви побудував кам’яний Києво-Братський Богоявленський храм. Розпочав спорудження двоповерхового навчального будинку, його й досі називають Мазепиним корпусом.
Після Полтавської катастрофи 1709 р. роз почався занепад Академії.
Студенти були розігнані, маєтності Академії сплюндровані московським військом.
Академічній друкарні було заборонено друкувати книжки українською мовою, студентів з Правобережжя не допускали до навчання в Академії, а патронів академії було скеровано на північ, у ряди вищого московського духовенства та на службу новій імперській адміністрації в Петербурзі.
Величезну роль відіграли Києво-Могилянська академія та її вихованці в розвитку освіти, науки і культури Московської держави. Починаючи з 40-х років XVІІ ст., московський уряд запрошував українських учених і митців, доручав їм важливі справи. Петро І, який намагався підняти Московію до європейського рівня, використовував українських діячів культури, іноді вдаючись навіть до примусового їх переселення, у 1701 році він доручив вихованцю і професору Києво-Могилянської академії Стефанові Яворському реорганізувати Московську слов’яно-греко-латинську школу. Яворський став першим протектором
Московської академії, писав для неї підручники, книжки, доклав чимало зусиль для налагодження роботи друкарні. Водночас він був призначений митрополитом рязанським і муромським, а також намісником патріаршого престолу.
З 1701 р. по 1762 р. до Московської академії за наказом Синоду було запрошено 95 викладачів і студентів Києво-Могилянської академії. Її вихованці-українці, які займали різні церковні посади в Росії, протягом ХУІП ст. заснували школи й семінарії в Архангельську, Астрахані, Бєлгороді, Вологді, Володимирі-на-Клязьмі, В’ятці, Іркутську, Казані, Костромі, Новгороді, Пскові, Рязані, Ростові Великому, Сівську, Смоленську, Суздалі, Твері, Тобольську, Устюзі, Холмогорах.
Вихованці Київської академії отримували також високі державні посади в Російській імперії. У 1817 р. царський уряд закрив Київську академію.
В її приміщенні в 1817-1819 pp. розміщувалася духовна семінарія, а з 1819 р. упродовж цілого століття — Київська духовна академія, яка була ліквідована більшовицькою владою в 1919 р.
Після здобуття Україною незалежності, у 1991 p., був створений Національний університет «Києво-Могилянська академія», який розташовується в корпусах колишньої академії та Братського монастиря.