1635 року на правому високому березі Дніпра навпроти першого порога — Кодацького — за рішенням польського сейму була побудована фортеця Кодак. Польща хотіла, щоб Кодак був надійним опорним пунктом оборони тодішніх південно-східних кордонів Речі Посполитої від агресії Османської імперії та її васалів.
Водночас Кодак мав перешкоджати переходам козаків із волості на Запорожжя, втечам селян на Січ, а також козацьким походам на море. Взагалі сподівалися за допомогою Кодака встановити контроль над Запорозькою Січчю, перерізати всі шляхи й переправи, що зв’язували її з Україною. Будівництвом керував французький фортифікатор Гільом Левассер де Боплан, якого в 1630 р. польський король Сигізмунд III запросив, як відомого й досвідченого інженера, для створення фортець, які б захищали Польщу і від татарських нападів, і від козацьких повстань. Не менше сімнадцяти років Боплан перебував в Україні. Повернувшись у Францію, він написав і видав книгу «Опис України», в якій багато уваги приділив козацтву.
Загальний нагляд за спорудженням фортеці Кодак здійснював великий коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Конєцпольський, командувач польськими окупаційними військами в Україні. Ліс для побудови Кодака, за свідченням Боплана, брали в запорозькій місцевості, на берегах річки Самари. На будівництві працювали селяни-кріпаки, полонені татари і реєстрові козаки. Спорудження фортеці закінчили в липні 1635 р. Її збудували за кращими європейськими фортифікаційними зразками і вважали неприступною. Залога Кодака складалася з німців-найманців — двох ескадронів драгунів. Комендантом було призначено французького офіцера Жана Маріона, а комісаром — шляхтича Пшияловського.
Народ склав пісню про будівництво польської фортеці на Дніпрі, яка закрила життєво важливі шляхи втікачам на Січ, а запорожцям — в Україну:
Не схотіли пани-ляхи Попустити й трохи,
Щоб їздили в Січ бурлаки Та й через пороги,
-Спорудили на Кодаком Город-кріпосницю,
Ще й послали в Кодак військо, Чужу-чужаницю.
Іде бурлак чи комишник Порогом-водою,
Його лове чуже військо Й оддає в неволю.
Зажурились запорожці.
Що нема їм волі Ні на Дніпрі,
Ні на Росі,
Ні в чистому полі.
У цьому ж 1635 р. козаки, що повернулися з морського походу під проводом козацького гетьмана Івана Сулими, талановитого полководця, зненацька, несподіваним штурмом у ніч з третього на четверте серпня захопили Кодак і цілком його зруйнували. Коменданта, Маріона і залогу знищили.
Львівський літопис засвідчує, що разом із Сулимою були два полковники і три тисячі козаків: «І так напавши місяця августа, до Матки Божієй З дня, з вечора то до світа збили вшисток люд его і ноги не оставили, тільки що на чату були виїхали 15 коней і тії ся остали».
Однак Конєцпольський за допомогою польських коронних військ і конформістської частини козацької старшини придушив повстання. Трагічним був кінець Івана Сулими та його товаришів — призвідців повстання. їх закували в кайдани, відвезли до Варшави і прилюдно четвертували. Тільки один врятувався — Павло Михнович Бут (Павлюк). У 1637 р. він очолив повстання проти Польщі.
За наказом Конєцпольського фортецю Кодак знову відбудували. Керував будівництвом інженер Фрідріх Гектант, який до того спорудив укріплення у Львові, Городищі, Хмельнику та інших містах. Фортеця була збільшена майже втроє. У липні 1639 р. роботи були закінчені. На огляд відбудованої фортеці Конєцпольський скликав реєстрову козацьку старшину і, хизуючись, запитав, що вони думають про цю грізну, могутню фортецю, яка тепер є дійсно неприступною. Присутній там Богдан Хмельницький, який був тоді чигиринським сотником, зауважив латиною: «Рукою створено — рукою й руйнується».
Губернатором Кодака коронний гетьман Станіслав Конєцпольський призначив шляхтича Яна Жолтовського, а комендантом — свого племінника Адама Конєцпольського. Обидва вони вважалися досвідченими офіцерами, бо щойно повернулися з-за кордону, де багато років служили у військах Католицької Ліги і брали участь у Тридцятилітній війні 1618-1648 рр. Інструкція зобов’язувала губернатора слідкувати, щоб за пороги не було пропущено жодної душі, крім тих, які везли продовольство реєстровцям, що тоді залогою стояли коло Січі. Офіцери повинні регулярно проводити з жовнірами військові заняття.
Шляхтич Речі Посполитої, білорус за походженням, офіцер Богуслав-Казимир Машкевич, який перебував у Кодаці, так описує в 1647 р. його внутрішнє життя: «У Кодацькому замку постійно зберігали військову осторогу. Тут завжди є гарнізон з 600 вояків доброго війська, котрого татари не могли перемогти, хоча б і самих їх набралося 10 тисяч. Перед заходом сонця завжди сурмили «зорю» і замикали ворота, після чого нікого вже не пропускали до замку 1 з нього — хоч би вкрай було необхідно. Люди, що були у фортеці, звичайно всі озброєні мушкетами, постійно пильнували на сторожі. Висота валу була така, що поверх нього ледве вид-ньтися дахи замкових будівель, і обов’язком коменданта було щороку підсипати на лікоть землі впродовж усього валу. Біля підніжжя був глибокий рів, а всередині замку багато мазанок, у котрих жили різні ремісники. Полонені татари постійно працювали над укріпленням валу. Вночі обходила дозором варта із самим комендантом. Вартовий нікого не підпускав до себе близько, а, навівши мушкета, запитував за німецьким звичаєм пароль, і перехожий був зобов’язаний йому відповісти».
За три кілометри від Кодака, в степу, було збудовано високу сторожову вежу, з вершини якої вартові спостерігали за рухом у степу. Біля підніжжя вежі сторожували 10 кіннотників і сотня піших стрільців. Кінна сторожа постійно об’їжджала навколишні степи і балки.
Поляки володіли Кодаком до 1648р. У травні цього року за наказом Богдана Хмельницького козаки-повстанці підступили до фортеці.
Український гетьман відповідно до своєї стратегії (розгром ворожої армії у польових інтвах) не відволікав великих військових сил на штурм і завоювання фортець, залишаючи їх у своєму тилу. Але фортеця Кодак була важливим стратегічним пунктом на Запорожжі і добрим орієнтиром у безкраїх придніпровських степах. Небезпечно було залишати в тилу без контролю залогу, яка могла загрожувати шляхам сполучення гетьманських військ із Січчю. Кілька тижнів тримали козаки Кодак в облозі. Після перемоги війська Богдана Хмельницького під Корсунем облога фортеці стала ще щільнішою, прибули нові підрозділи.
У вересні 1648 р. сюди прибули три потужні полки, які очолювали ніжинський полковник Прокіп Шумейко, полковники Максим Нестеренко та Яків Вовченко.
У кінці вересня козаки заклали під фортецю міни. Комендант Гродзинський мусив піти на переговори і 1 жовтня прийняв умови капітуляції. Згідно з ними гармати — шість бронзових і сім залізних — мали бути передані козакам. Передбачалося, що жовніри вийдуть з Кодака з рюзгорнутими прапорами, барабанами, запаленими ґнотами та усією звичайною зброєю. Окрюмим пунктом умов був гарантований вихід з Кодака разом із залогою Стефана Чарнецького, а також польського посла до гетьмана під Жовтими Водами. Залога вимагала дозволу перевезення тіла Стефана Потоцького до Києва й передачі його там ченцям-домініканцям, а також вільний вихід разом із жовнірами ксьондзів. Гродзинського Богдан Хмельницький зразу ж відпустив у Польщу.
2 жовтня польське військо (120 чоловік) вийшло з фортеці й вирушило вздовж Дніпра. На марші воно розділилося на три частини, попрямувало до Чигирина, Воронівки і Крилова. Слідом за поляками невідступно йшли селяни, які палали ненавистю до тих, хто уособлював панування чужоземців в Україні. До того ж поширилася чутка про страту українських послів до Польщі карателями. Розлючені селяни й козаки помстилися на частині колишньої кодацької залоги. Під Чигирином вона була роззброєна, одні офіцери ув’язнені, інші — страчені, хтось зумів втекти. Подібне відбулося у Воронівці й Крилові.
у грудні 1648 р. гармати з Кодака були перевезені до Чигирина та Переяслава. Влітку 1649 р. Богдан Хмельницький дозволив своїм союзникам-татарам кочувати біля Кодака. Частина українського населення, що жила навколо Кодака (головним чином ремісники), покинула свої оселі й заснувала вище по Дніпру селище Новий Кодак.
Кримський хан, який був противником союзу України з Московією, вступив у союз з Польщею. Тому в договорі України з Московською державою 1654 р. у спеціальній статті зазначалося, що в Кодаці має утримуватися залога в 400 козаків. З 1655 р. комендантом фортеці був Герасим Лістровий.
Гетьман Іван Сулима. Художник О. Штанко. Ілюстрація до збірника «Над Кодацьким порогом»
До 1656 р. Кодацька фортеця була підпорядкована безпосередньо гетьманській канцелярії в Чигирині в особі генерального обозного, а з цього року почала числитися за Запорозькою Січчю. Крім залоги, у фортеці було встановлено берегову сторожу з «охотників» — козаків.
До Кодака перевезли запорозьку похідну церкву св. Архістратига Михаїла. У 1659 р. Кіш — уряд Запорозької Січі — посилив як залогу, так і озброєння Кодацької фортеці. У володінні запорозького козацтва Кодак залишався до зруйнування Нової (Підпільненської) Січі в 1775р.
1672 р. за царським наказом була проведена ревізія Кодака.
У документі, що зафіксував цю ревізію, після короткої історичної і топографічної довідки про фортецю подається опис сучасного її стану: «Бойницы сделаны из земли, а па лей и обломков нет. А от порогов кругом его ров обрезной… А мерою тот город Кодак кругом 900 сажен. Пушек в нем две железные городовые да две затинные пищали; а сколько к тем пищалям ядер и зелья (пороху), фителю и запа-сов — того они не ведают».
У радянські часи, починаючи із 1944 р., понад 40 років йшла руйнація Кодака. Тут діяв гранітний кар’єр, який знищив майже всю гору, на котрій колись стояв Кодак. Збереглося приблизно 10% території Кодака разом із частиною решток валів на його західному боці. Наприкінці 1980-х рр. на залишках фортеці було встановлено пам’ятний знак: «Пам’ятник історії республіканського значення фортеця Кодак. Знаходиться під охороною держави». Однак державний закон порушується й далі внаслідок варварських дій деяких підприємств та новоспечених багатіїв-нуворишів. Незважаючи на протести істориків-спеціалістів, дніпропетровських краєзнавців, залишки видатної історичної та фортифікаційної пам’ятки і нині перебувають під загрозою остаточного знищення.
У 60-х — 90-х роках XVII ст. Кодацька фортеця відігравала дуже важливу роль в обороні південних кордонів України від Туреччини і Кримського ханства. Тут були майже всі гетьмани України; певний час Кодак був столицею окремої паланки Війська Запорозького Низового (після 1709 р. ці функції поступово переходять до Нового Кодака). Варто підкреслити, що Кодак дав початок місту, яке сьогодні називається Дніпропетровськ.
1709 р. за наказом Петра І царські війська на чолі з полковником Яковлєвим, ідучи руйнувати Чортомлицьку Січ, по дорозі раптово, без бою, оволоділи Кодаком, поруйнували і спалили фортецю. За умовами Прутського миру 1711 р. тут не повинно було бути фортеці. Відтоді Кодак втратив своє воєнне значення, але поступово росло засноване неподалік однойменне селище хліборобів та лоцманів.
1909 р. на спомин про взяття в 1648 р. Кодацької фортеці повстанським військом під керівництвом полковника Прокопа Шумейка, за ініціативи Дмитра Яворницького, на гроші Катеринославського губернського земства було встановлено пам’ятник із рожевого граніту, який підноситься вгору на найвищому місці фортечних валів біля селища Старі Койдаки. Щоправда, напис на постаменті має помилку (вона перейшла з літопису Граб’янки), бо відносить падіння Кодака не до 1 жовтня, а до травня 1648 р.