Козаки-підпомічники

Козаки-підпомічники — незаможні (малозаможні) козаки, які не мали змоги забезпечити собі військове спорядження (кінь, зброя, амуніція, харчі). Термін цей був узаконений інструкцією Генеральної військової канцелярії від 16 вересня 1735 року. Згідно з нею, підпомічниками вважалися козаки «маюгрунтовї», або ж зовсім безземельні, які не мали своїх промислів та угідь, але — це було обов’язковою умовою — мали власну хату. Підпомічники зобов’язані були значну частину своїх прибутків витрачати на забезпечення «виборних», тих, що несли козацьку службу, козаків — зброєю, конем, продовольством, з підпомічників комплектували штати погоничів для козацького обозу та регулярних російських військ, їх використовували на спорудженні чи ремонті фортець, різних польових укріплень; вони несли охоронну службу при сотенних та полкових канцеляріях. У залежності від майнового стану козака-підпомічника, на нього накладали спеціальні натуральні та грошові податки, які йшли на утримання виборних козаків. Відомо, що після 1738, по тому, як в Україні було юридично закріплено кріпацтво, більшість козаків-підпомічників — з тих, найбідніших, котрі на той час уже наймитували, — була прирівняна до селян, тобто втратила всі козацькі привілеї. Що ж до терміну «козак-підпомічнік», то, як вважають дослідники, він з’явився і засвідчений документами, ще наприкінці XVII ст., на Слобідський Україні, де юридично козаки-підпомічники були закріплені ще в 1700 році, зокрема, про них згадується у грамоті Петра І Харківському полкові (від 28 лютого 1700). Підпомічників приписували до козацьких дворів. Згідно з «поіменними розписами», до кожного старшини приписували по кілька десятків підпомічників, а до офіцерів регулярних рот (тобто офіцерів регулярного російського війська), бувало, що й по кілька сотень підпомічників. Усього, за даними козацького реєстру, на 1732 рік, на Слобідський Україні, налічувалося 145 тисяч козаків-підпомічників (з них 72 226 дорослих чоловіків, інші — члени сімей козаків-підпомічників). А в 1763 їх налічувалося вже 218 тисяч осіб. На час війни, до козаків-підпомічників влада почала зараховувати родичів козака-підпомічника, які жили з ним «на одному ґрунті», тобто обробляли одну й ту ж землю.