Відроджена українська козацька держава за недовгий початковий період (яких 30 років) перейшла різні фази. Велика революція 1648 р. визволила з-під польського ярма передовсім східню Наддніпрянщину.
В склад держави Хмельницького, що існувала на подобу військової організації, входили на лівому березі Дніпра Чернігівщина і Полтавщина, а на правому — Київщина і частина Поділля. Окремо стояло і зберегло свій устрій Запоріжжя. Зірвавши з Польщею, Хмельницький зумів приєднати до своєї держави частину Білорусі, частину Пинщини і східню Волинь. Не зважаючи на прийняття московського протекторату, Хмельницький правив Україною як зовсім незалежний володар.
Українська козацька держава
Після Андрусівського договору (1667), яким Москва і Польща поділили між собою українську територію, а лівобережна Україна залишилась остаточно під Москвою, Україна попала у васальну залежність від тієї останньої.
Характер який мала українська козацька держава і форми відносин до Москви визначувався кожного разу при виборі гетьмана окремими договорами у виді т.зв. статей, в яких Москва все більше і більше обмежувала автономію України. А все таки українська держава мала свого, українцями обираного, голову держави, своє військо, фінанси, своє судівництво, адміністраційний апарат і свої закони. До 1686 р. навіть Церква залежала не від московського, а від царгородського патріарха.
Офіційна назва держви була „Війско запорізьке” і в такій формі дожила вона до XVIII ст. Офіційний титул голови держави був „Гетьман Війська Запорозького”, а пізніше писалося „Гетьман Військ його царського пресвітлого величества запорозького обох берегів Дніпра”. На чолі центральної державної управи стояла під проводом гетьмана колегія генеральних старшин, що творила кабінет міністрів гетьмана.
Лівобережна Гетьманщина була поділена на 10 військових округ, які називались полками (в силі приблизно одної дивізії). Начальник полку був не тільки військовим командиром, але одночасно головою адміністраційної округи, а при ньому діяла полкова старшина.
Вилучені з-під юрисдикції полковників були ті міста, які мали своє міське самоврядування, сперте на Магдебурзькому праві.
Устрій козацької держави
Повстання Хмельницького застало в Україні такі основні верстви: шляхту, козацтво, духовенство, міщанство, селянство.
Шляхту творили середні та дрібні власники земель, проти яких теж був народний гнів, але згодом велика їх частина опинилась на службі держави і одержала такі ж привілеї, як і козаки.
Якщо йдеться про козацьку верству, що була головним мотором революції, то серед неї скоро прийшло до диференціяції: з неї виділяється козацька старшина і вона стає найбільш упривілейованою клясою, фактично забирає в свої руки всю владу. До неї згодом приєднується частина шляхти і вона нагромаджує в своїх руках великі майна, а теж посади-почесті. Вона перетворилась в особливу клясу і доступ до неї простих рядових козаків був утруднений. Це і довело до утворення противної кляси — неупривілейованої т.зв. козацької черні, і цей розкол дуже зручно використовував згодом царський уряд для своїх махінацій. Ця чернь мала теж підтримку Запоріжжя, яке не завжди підтримувало гетьманську політику.
Міщанство було другою сильною клясою. В більших містах воно вибороло собі автономію (Магдебурзьке право) і було незалежне від полкової адміністрації, мало свою самоуправу, свій суд, вибирані вільними голосами. Ці суди відали цивільними і карними справами, а апелювати від їх присуду можна було до полкового чи гетьманського суду.
Духовенство не творило окремої замкненої кляси: біле духовенство було, за грецьким звичаєм, одружене. Священики і єпископи були воборні, а вибирали їх світські люди. Духовна влада давала їм тільки канонічні санкції. Спільна боротьба за православну віру, як теж за загально-національну справу, зміцнювала участь світського елементу в церковних справах. Культурно-національні заслуги духовенства, особливо манастирів, давали їм високий авторитет серед суспільства.
Селянство, яке творило головну масу населення, було закріпощене і піддержувало протипольське повстання Хмельницького, але його доля після цього не багато покращала. Воно, за договором Хмельницького, дальше залишилось під владою поміщиків, а після створення козацької держави, селяни стали „вільними хліборобами, підданими війська запорозького”, платили податки і підлягали військовій адміністрації. Багато селян ставало козаками (хоч служба не була легка). Але згодом гетьманська держава обмежила, а то й зовсім припинила перехід селян в козаки, і вони, по-волі і не волі, ставали підданими козацької старшини, яка діставала від гетьмана земельні наділи, а селяни були змушені 1-2 дні безкорисно працювати для свого пана. Після скасування козацької незалежності ця панщина стала загальним явищем.
Козацька держава. Устрій і суспільні відносини (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)