Козацька медицина

Козацька медицина — система заходів по організації охорони здоров’я та лікування у Війську Запорізькому Низовому, на Дону та Кубані, по інших козацьких територіях і формаціях у ХУІ-ХІХ ст. Ґрунтувалася на народній медицині: знахарстві, костоправстві, замовляннях, а в другій половині XVIII і в XIX ст. — ще й на досягненнях тогочасної європейської медицини, з залученням найманих лікарів-іноземців. Поєднували в собі принципи самолікування травами та іншими народними козацькими засобами: наприклад, рани від куль та стріл посипали землею, замішаною на слині; лихоманку пробували виводити розведеним на горілці гарматним порохом або попелом; хворих відпоювали настоями з трав, листя, квітів, коренів. У ролі лікарів досить часто (особливо в похідних умовах) виступали цирульники (перукарі). Тяжкохворих лікували по монастирських шпиталях. У поході цирульники та їх помічники, шо були за санітарів, користувалися пасочками з тканини для перев’язування ран, пластирами з воску та каніфолі, топленим салом, гусячим жиром. Щоб якось убезпечитися від навали паразитів, ідучи в похід, козаки просочували свій одяг риб’ячим жиром або спеціальним розчином з дьогтю. Вже в XVII ст. козацькі лікарі використовували певний набір хірургічних інструментів, який дозволяв виймати стріли та кулі, прочищати рани, віднімати розтрощені кінцівки. Піл час появи в навколишніх землях чуми, січовики виставляли карантинні пости. Після битв козацтво дбало про вчасне поховання загиблих зі свого і ворожого війська, що убезпечувало населення від епідемій.