Козацьке наймитування — особливий вид наймитування. Він полягав у тому, що частина заможних козаків, щоб не йти в похід, або не виконувати якихось козацьких повинностей, зокрема, не брати участі в будівництві фортифікаційних споруд, наймали собі незаможних козаків, козацьку сірому (голоту). Ця практика набула настільки широкого розповсюдження, що з’являється кілька спеціальних постанов та розпоряджень російського уряду, якими заборонялося реєстровим козакам і, зокрема, старшині, виряджати замість себе в похід найманців. В одному з таких розпоряджень наказувалося, щоб уся старшина та реєстрові козаки самі брали участь, а не посилали замість себе найманців {«найомщиків»). Цей наказ був викликаний тим, що значна частина найманців виявлялася випадковими людьми, які не мали такого військового вишколу, як козацька старшина та реєстрові козаки, та й моральний дух їх був досить низьким, освітній рівень не відповідав вимогам до тих старшинських посад, які вони повинні були займати. Особливо широко практикувалося козацьке наймитування під час виснажливої російсько-турецької війни 1735-39 років, в якій значна частина козацтва загинула. Найчастіше «козацькими наймитами» ставали збіднілі родичі та свояки козацьких старшин, для яких це був засіб якось покращити своє матеріальне становище; а також наймити, котрі працювали в господарстві старшин.
Втім, уже в 1735 році з’являється інструкція, котра передбачала можливість того, що якась частина реєстрових козаків та старшин має право виставляти замість себе наймитів. Наприклад, наймита міг виставити козак, який був володарем великих земельних маєтностей, або промислів, якщо за станом здоров’я чи віком сам він був не придатний до служби, або якщо виявилося, що він — одинокий, і нікому обробляти його землю чи займатися промислами. Але при цьому полкова канцелярія брала підписку з наймита про те, що він зобов’язується виконувати всі вимоги козацької служби, а з господаря, котрий наймав його — розписку про те, що він зобов’язується «цілковито і достатньо» забезпечувати наймита всім необхідним спорядженням. Можна було послати замість себе наймита й тоді, коли в козака хтось у родині тяжко захворів чи його господарство зазнало збитків від стихійного лиха, або хтось у родині помер, чи господу його пограбували. Значний матеріал для аналізу та роздумів з цього приводу дає дослідникам документ, складений військовою канцелярією Чернігівського полку: «Про козаків виборних, котрі замість себе братів, свояків, наймитів і дітей відправляли…» Серед причин, які призводили до появи наймитів, найчастіше згадувалися: «старий, зужитий, немічний, покалічений, глухий, сліпий, хворий на голову, руку відрубав собі, на руці немає трьох пальців…» Йдеться тут і про таке явище, як втечу значної кількості козаків з дому, аби не бути призваними на військову службу. Одначе втеча того, хто мав іти на службу, не звільняла його родину від військової служби, від козацької повинності: канцелярія вимагала, щоб замість них на службу йшли їх «заступники» — родичі, свояки.