Курінь — термін, який на Запорозькій Січі мав два значення. Курені були адміністративно-військовими господарчими одиницями, на які поділялося запорозьке козацтво.
На чолі куреня стояв курінний отаман. На кожний курінь (їх було 38) складалися списки-реєстри.
Куренями називали також великі й просторі будинки, зроблені з дубового, липового або осокорового дерева, в яких мешкали запорожці із січової залоги, приписані до даного куреня. (Один із розритих археологами в 1989 р. куренів Кам’янської Січі мав житлову площу 64 кв. м, довжина його разом із сіньми дорівнювала 13 м).
Курінь поділявся на дві великі кімнати: світлицю й кухню.
У світлиці від порога до покуття простягався стіл («сирно») — товста й довга дошка на двох вкопаних стовпах, з обох боків якого стояли лави. На покутті висіли ікони, перед ними горіли лампади. Упродовж протилежної стіни були настелені товсті дошки на невисоких стовпчиках. Тут козаки відпочивали. З-під стелі звисали світильники, дерев’яні стіни завішувалися килимами, висіла козацька зброя.
Світлиця опалювалася печами, обкладеними кольоровими орнаментованими кахлями. Одвірок та сволок прикрашалися різьбою, на них вирізалися дата побудови куреня, яким курінним товариством він був зведений та ім’я курінного отамана. Вікна були засклені круглими і прямокутними шибами. У кухні над кабицею — відкритим вогнищем з витяжкою — на залізних ланцюгах і гаках, прикутих до сволока, висіли величезні мідні й чавунні казани.
Кожен курінь мав окреме господарство і свою назву.
Список куренів:
Батуринський
Брюховецький
Васюринський
Ведмедівський
Величківський
Вищестебліївський
Дерев’янківський
Джерелівський
Донський
Дядьківський
Іванівський
Іркліївський
Калніболоцький
Канівський
Кисляківський
Конілівський
Коренівський
Корсунський
Крилівський
Кущівський
Левушківський
Менський
Мишастівський
Незамаївський
Нижчестебліївський
Пашківський
Переяславський
Пластунівський
Платнірівський
Полтавський
Поповичевський
Рогівський
Сергіївський
Тимошівський
Титарівський
Уманський
Шкурятинський
Щербаківський.