Українська усна народна поезія вже давно здобула загальне визнання в усьому світі завдяки витонченій художній формі і багатому змісту, ідейній та емоційній насиченості, глибокому, щирому ліризму, високим і благородним ідеалам, що в ній втілюються.
«У жодній іншій землі дерево народної поезії не дало таких величних плодів, ніде геній народу у своєму здоровому живому розумі не втілився так, як у піснях народу України… -відзначав німецький поет XIX ст. Фрідріх Боденштедт. Справді, — продовжував він,- народ, який співав такі пісні і милувався ними, не міг стояти на низькому рівні освіти».
Польський поет Адам Міцкевич також дуже високо оцінював українську народну пісню, особливо її ліризм: «Українські простори — столиця ліричної поезії. Звідси пісні невідомих поетів поширювались часто по всій слов’янщині».
Видатний хорватський філолог-славіст другої половини XIX — початку XX ст. Ватрослав Ягич писав: «Якщо вважати поезію за історію людських сердець, то такою є гарна і найбагатша задушевна поезія українців».
Чи не найпочесніше місце в українській усній народній поезії посідають козацькі думи і пісні. Особливо виразною рисою поезії козацької доби є історизм. На всі тодішні події і явища в громадському, політичному, соціальному, економічному і воєнному житті народ відгукувався піснею, виявляючи в ній свою активність і мудрість. Мабуть, ніхто виразніше за Миколу
Гоголя не сказав про історичну суть українських пісень. «Це народна історія, — писав він, — жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу… Весь запал, все сильне, юне буття його виливається в народних піснях. Вони — надмогильний пам’ятник минулого, більше ніж надмогильний пам’ятник: камінь з красномовним рельєфом, з історичним написом ніщо проти цього живого літопису, який говорить, співає про минуле!.. Пісні для Малоросії все: і поезія, і історія, і батьківська могила».
Російський публіцист і критик Микола Добролюбов також відзначав історизм українських дум і пісень: «Відомо, що в пісні вилилися вся минула доля, весь справжній характер України,— пісня і дума становлять там народну святиню, краще надбання українського життя… В них горить любов до Батьківщини, виблискує слава минулих подвигів, у них дихає й чисте ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської ».
Найкраще ж про історизм дум і пісень козацьких сказав геніальний Тарас Шевченко:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
Ось де, люде, наша слава.
Слава України!
Дійшли до нас і вислови чужинців — сучасників козацької доби — про козацьку пісню. Арабський мандрівник і вчений Пулос аль-Халебі (Павло Алепський), який у 1654 і 1656 роках побував в Україні, захоплено занотував у своїх записках: «Співи козаків радують душу і зціляють від печалі, бо йдуть вони від серця і виконуються наче з одних уст».
Думи та історичні пісні — це лірико-епічні твори, в яких відбилися найважливіші події та явища історії України. Достовірність поєднується в них з душевною схвильованістю. Часом відчувається, що деякі з цих творів складали безпосередні учасники подій, бо їх автори ніколи не виступають як байдужі, пасивні спостерігачі. Вони дають оцінку тому, що діється навколо, висловлюють власне ставлення, свої почуття і думки.
В козацьких думах і піснях нерозривно переплітаються епічність і ліризм, передається ліричний настрій героїв. Потужний ліричний струмінь вирізняє українську історичну поезію від епосу інших народів.
Ці твори мають глибокий моральний зміст, стверджують демократизм, патріотизм, визвольні ідеї. Народна поезія, в якій втілена ментальність українців, ніколи не проповідувала
людиноненависницьких ідей, немає в ній закликів до загарбання чужих земель, поневолення інших народів. У цьому зв’язку російський критик М. Г. Чернишевський писав: «їх (українців) патріотизм чистий від помислів про поневолення інших, вони бажають лише того, ш;об їм самим було легше жити на вільному світі».
У думах і піснях відбилося героїчне і трагічне в житті козацтва. У них — тяжкі бідування і злигодні українського народу, викликані турецько-татарським нашестям, страшні руйнування нападниками міст і нещадне розорення сіл, знищення і масове полонення українського населення, сумна доля невільників — українських бранців та бранок, їхні поневіряння і страждання в турецько-татарській неволі. Водночас думи й пісні розповідають про героїчну боротьбу козацтва проти турецько-татарської агресії, про козацькі морські й суходольні походи на володіння Оттоманської Порти й Кримського ханства та про визволення невільників.
Багато дум і пісень присвячено Визвольній війні українського народу 1648-1657 років під проводом Богдана Хмельницького. Про нього та його сподвижників — Максима Кривоноса, Івана Богуна, Данила Нечая, Морозенка та інших героїв — складено такі пісні і думи, як «Чи не той-то Хміль», «Гей, не дивуйте, добрії люди», «Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче», «Іван Богун», «Перемога під Корсунем» та багато інших.
Почесне місце серед героїв дум і пісень належить козаку. Італійський професор Доменіко Чамполі, вивчаючи українські думи та історичні пісні, так сказав про героя нашого епосу: «Козаки — це надзвичайно симпатичні типи слов’янського племені, горді й відважні лицарі, які сміливо дивляться у вічі смерті, завжди готові на двобій з небезпекою». І далі: «Шабля — його хрест, перемога — його бог, а пісня є його молитвою… Своїм іменем і серцем він ніс волю, і свідомість волі зробила з нього войовника і поета. Він є зразком творчого героя».
Думи, як вид лірико-епічної української народної поезії, мають риси оригінальності й певної унікальності, відрізняючись передусім способом виконання і формою. Вони не співаються, а виконуються речитативом під музичний акомпанемент на бандурі, кобзі чи лірі. Не мають певної строфічної будови, розпадаються на нерівні періоди, кожний з яких становить закінчене синтаксичне ціле, передає завершену думку. Рядки вірша також мають неоднакову довжину — від чотирьох до сорока складів. Кілька рядків об’єднуються дієслівною римою. Для поетики дум, які відзначаються багатством мови і витонченістю стилю, характерні постійні епітети (буйний вітер, сива зозуля та ін.), а також подвійні синонімічні вирази (плаче-ридає тощо).
Музичний супровід деш,о перегукується з голосінням, з яким іноді співвідноситься і текст дум за своїм сумовитим настроєм.
За історичною тематикою думи можна поділити на два цикли. До першого, більш раннього, періоду належать думи про турецьку й татарську неволю: «Втеча братів з Азова», «Маруся Богуславка»; про лицарську смерть козака: «Самарські брати», «Іван Коновченко», «Хведір Безродний»; про визволення невільників — «Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Отаман Матіяш» та інші. Другий цикл дум присвячений Хмельниччині: «Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва», «Оренди», «Молдовський похід Хмельницького» та інші. Найдавнішими вважаються думи на побутово-моралістичну тематику: «Про вдову і трьох синів», «Про брата і сестру» тощо. Окрему групу становлять думи на соціальні теми: «Дума про Ґанджу Андибера», «Дума про поєдинок козака Голоти з татарином».
Перші писемні свідчення про думи знаходимо в «Анналах» польського історика Сарницького. Під 1506 роком він розповідає про смерть двох братів під час походу на Молдову, на честь яких складено сумні пісні — «думи».
Дослідники пов’язують час і умови виникнення дум з традицією українських поетичних форм XII століття, зокрема зі «Словом о полку Ігоревім».
Видатний знавець старовинної української літератури Павло Митецький створив теорію походження дум. Він вважає, ш,о пісня в XVI-XVII ст. зазнала впливу шкільних силабічних віршів того часу, які були привнесені в неї мандрівними школярами і дяками. Тому в думах багато архаїзмів та церковнослов’янських слів і термінів. Саме тому інший визначний український дослідник давньої української літератури Володимир Перетц назвав думи «гармонійним синтезом культурно-індивідуальної творчості і народної».
У XVIII ст. створено значно менше дум, виконуються думи попередніх століть. Натомість збільшується кількість історичних пісень, у яких прославляється козацтво. Виникають цикли пісень, присвячені окремим подіям і явищам в суспільному житті, наприклад, гайдамацькому руху, в якому активну участь брали запорозькі козаки. Циклом із п’ятнадцяти пісень відгукнувся народ на скасування і зруйнування Запорозької Січі російським царизмом. Народ сумував з приводу знищення останнього оплоту автономії в Україні, оплоту волі, демократизму і національної незалежності, притулку для втікачів від кріпацтва. Катерину II — ініціатора зруйнування Запорозької Січі — у піснях називали «клятою, вражою бабою» і сподівалися, ш,о історія запорозького козацтва ш,е не закінчена: «Зруйнували Запорожжя — колись буде треба».
У XIX ст. розпочалося збирання й видання дум та історичних пісень. У 20-30 роки побачили світ перші їх збірки завдяки зусиллям Н. Цертелева, М. Максимовича, П. Лукашевича та Д. Метлинського («Народні південно-руські пісні», 1854), П. Куліша(«Записки про Південну Русь», 1856-1857). Думи та історичні пісні широко використовували у своїй творчості Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш. Народна історична поезія допомагала митцям у написанні літературних та історичних творів і немов починала жити другим життям. Із середини XIX століття запис дум і пісень вже здійснюється за науковими правилами, виявляються їхні варіанти.
З появою видання В. Антоновича і М. Драгоманова «Історичні пісні малоруського народу», в якому було вміщено широкі історичні та порівняльно-літературні коментарі, розгортається наукове вивчення українського поетичного фольклору.
Особливо багато в цій царині зробив П. Житецький.
Перше дослідження музичного характеру українського поетичного фольклору здійснив М. Лисенко: «Характеристика музичних особливостей малоруських дум і пісень, виконуємих кобзарем Вересаєм» (1873).