Ікони Запорозького козацтва були яскравим і своєрідним явищем народного мистецтва, що дістало у дослідників назву українського бароко, або ж козацького бароко.
Козацькі ікони, як і храми з їхнім унікальним начинням і оздобленням, були втіленям побожності й любові до краси, душевного піднесення і національної духовності.
Тематика й сюжети запорозьких ікон відзначаються багатством і розмаїттям. На іконах малювали спокійного й величного «Страсного спасителя» з мотивом мучеництва, доброго народного пастиря «Христоса-Виноградаря», могутнього «Христоса-Владаря». Часто зображували на іконах у вигляді лагідного й мудрого старого улюблений запорозький святий Микола, захисник мандрівників і мореплавців. На тлі синього неба з рожевою смугою обрію та розгорнутого за планами архітектурного пейзажу постає святий Микола на іконі запорозької Бабайківської Миколаївської церкви. Життєствердження відчуваємо в пишних іконах з коштовними шатами «Христос на престолі» та «Богоматір — цариця небесна».
На запорозьких іконах переважають урочисті поєднання барв: червоної і зеленої, синьої і золотавої із золоченим квітчастим рельєфним орнаментом. Вимальовувався на запорозьких іконах і характерний придніпровський краєвид. Зустрічаються неканонічні елементи й сюжети. Так, ікона «Христос-Владар» із запорозького Самарського монастиря відтворює ідилічний світ запорожця: річку, озеро, місток, на воді козацьке судно — чайка, на березі — віз, один запорожець у качку цілить, другий рибу вудить, а третій біля таганка куліш варить.
Ікона XVIII ст. з села Зеленого «Євстахій Плакід » вражає вигадливістю козацької фантазії. Євстахій Плакід — римський полководець, що прийняв християнство, коли уздрів знамення й почув голос Божий. Він став героєм багатьох переказів і вважався у запорожців покровителем мисливства. Ця ікона мала незвичайне оздоблення й серцеподібну форму. Вона була видовбана з грушевої деревини, по берегах різьби — червоні маківки й золотаве листя.
Прикрашена короною, ікона була вправлена в справжні оленячі роги, пофарбовані голубою й золотавою фарбою.
Особливо популярними серед козацтва були ікони на сюжет Покрови: Богородиця накриває своїм покривалом (гіматієм, омофором) віруючих, тобто бере їх під свій захист. Свято Покрови виникло у Візантії і пов’язане з чудодійним захистом Константинополя від нашестя ворожих орд. Марія — матір Божа — зняла з голови покривало й розпростерла його над людьми — і місто було врятовано. Це оповідання було особливо близьке українцям, що постійно боронилися від ворожих нашесть. В Україні свято Покрови набирає великого поширення в XVI — XVII ст. У Києві, наприклад, на честь цього свята були найменовані майже десять церков або престолів у церквах, що мали якесь інше найменування.
В іконах Покрови втілювалась ідея Богоматері як заступниці людства перед Господом. У козацьких «Покровах» вводяться свої елементи. Українські маляри зображували Марію не тільки на небі, серед хмар, а й просто у церкві, серед пастви. Вона вкриває усіх присутніх омофором, люди стоять поряд з нею. Святі одягнені у ті ж строї, що й прості смертні; це їх зближує зовнішньо, внаслідок чого зникає відчуття відстані між недосяжним небом і земним світом. Вводились також портретні зображення українських історичних діячів.
На «Козацькій Покрові» з Київщини (друга половина XVII ст.) Богородиця накриває плащем віруючих, серед них — Богдан Хмельницький.
Потрапляли до ікон і козацькі полковники, прославлені хоробрістю або побожністю, як, наприклад, лубенський полковник Леонтій Свічка.
Запорозькі козаки вважали Святу Покрову своєю заступницею, захисницею Війська Запорозького. На всіх Січах вони закладали церкви саме на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Покрова була храмовим святом на Запоріжжі.
Для запорозьких козаків ікона Покрови була головною, у своєрідному трактуванні її сюжету втілились властиві Січі демократичність та ідея військового захисту України запорозькими козаками.
На запорозьких іконах Покрови розміщуються постаті рядових козаків, поруч з ними зображуються також військові клейноди запорозького козацтва.
На іконі з аналою Січової церкви XVIII ст. Богородиця накриває плащем священиків і двох вусатих запорожців, які моляться на колінах. На другій січовій іконі Покрови (70-ті роки XVIII ст.) з обох боків симетрично розміщені чубаті запорожці. У центрі групи — гербовий картуш, обрамований козацькими прапорами, гарматами, тулумбасами, вгорі — невелике зображення Богородиці. З правого боку зображений останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський. Як вважають дослідники, це єдиний його прижиттєвий портрет. Очі кошового атамана зведені догори; він молиться, про що свідчить напис, звернений до Божої Матері.
Після зруйнування Січі в 1775 р. царськими військами ті запорозькі козаки, що втекли за Дунай, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.
За десятиліття радянської влади внаслідок вандалізму комуністичного режиму стосовно культури й духовності України переважна більшість запорозьких ікон і всі іконостаси втрачені. їх знищували, прилюдно спалювали, найцінніші — періоду Київської Русі та доби гетьманів — вивозили у Росію. З тих майже 90 запорозьких ікон, що їх розшукав Дмитро Яворницький у 1905 р. і які склали основу унікальної колекції козацької церковної минувшини в Музеї імені Поля, тепер залишилося менше десяти, та й то вони дуже пошкоджені.
Натомість Українська Повстанська Армія (УПА), що склалася під час Другої світової війни як збройна сила проти окупації, обрала собі свято Покрови за День зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці.