Володарями України-Руси були князі. І лише галицький князь Данило та його нащадки мали королівський титул. Це свідчить про визнання українських володарів Західної України в Європі.
Нарівні з королями Угорщини, Чехії, Польщі галицькі князі одержували благословення Папи Римського, хоч і залишалися православними правителями. Натомість північноруські князі були для Європи нерівнорядними державцями. Тому-то, підкреслював Ярослав Дашкевич, російські й радянські історики всіляко применшували й зневажливо ставилися до королівського титулу Данила, підкреслювали його формальність.
Корона Данила Галицького була символом державності для західних українців. Характерно, що в литовсько-польські часи корона Данила була перероблена на єпископську митру для перемиських єпископів і в такому вигляді дійшла до нашого часу.
Завдяки королю Данилові в галицькому суспільстві XIX ст. існувала героїзація та возвеличення галицької князівсько-королівської верхівки. На відміну від українофілів-наддніпрянців, що були закохані в народні маси, галицькі народовці плекали повагу й посвятне ставлення до давньоукраїнських князів, що сприяло відновленню державної традиції князівської доби, коли Україною-Руссю керували князі.
Галичани в цій справі брали приклад з поляків та угорців, які свою історичну традицію виводили від династії П’ястів і корони Св. Стефана (Іпітвана).
Втрата державного статусу Галицько-Волинської держави відбулася з припиненням династії Романовичів-Даниловичів і через династичні пов’язання перейшла до князів, ш;о представляли інші етноси. Завоювання Галичини Казимиром Великим 1340-х років означало закінчення князівського періоду для України-Руси, в якому Галицько-Волинська держава продовжувала державну ходу Київської держави X — XIII ст.
Проблема загасання князівсько-королівських династій у XI-XV століттях була не лише проблемою історії України, але й усього Центрально-Східноєвропейського регіону. Свої династії втратили й Чехія з Угорщиною, та й Польща 1385 р- змушена була закликати на королівство представників Гедиміновичів — Ягайла. В Європі наступала доба великих централізованих держав: лише вони могли протистояти німецькому натиску на Заході й татарському на Сході Європи. У XV — XVI ст. у цьому величезному регіоні Європи залишилося, коли не брати до уваги німецький світ, лише дві держави імперського типу — Московія і Річ Посполита. Для подрібненої України, як і для інших малих держав, місця на карті Європи не було.
Можна лише пошкодувати, що в Україні немає королівської традиції. Той факт, що угорці впродовж більше ніж п’ятисотень років мали своїх королів (понад 50), зробив їх вірними шанувальниками угорських державних традицій; і в часи бездержавності корона Єв. Стефана — найшанованіша святиня, шо сьогодні зберігається в центральній залі угорського парламенту, завжди мобілізовувала еліту на боротьбу за відновлення втраченої незалежності. До речі, підставою до приєднання західноукраїнських земель до Австрії була колишня належність цих земель до корони Єв. Стефана.