остянтин Георгійович Паустовський увійшов в історію російської літератури як визнаний майстер ліричної прози, драматург, публіцист і критик. Ще за життя він набув слави письменника-класика, твори якого поповнили світову скарбницю.
Народився К.Г.Паустовський у Москві. Батько його походив із запорозьких козаків. Саме від нього успадкував син таку дорогоцінну рису, як романтичність характеру. І недаремно першим великим твором Паустовського став роман «Романтики» (написаний у 1916-1923 рр. й опублікований 1935 р.). А ще впродовж усього життя пам’ятав він мудре батьківське напуття, якому намагався слідувати скрізь і завжди: щоб побачити багато значного й цікавого, треба самому бути значним і цікавим.
Дитячі та юнацькі роки Костянтина минули в Україні. У дідовій садибі, на березі Росі, та в Києві формувався світогляд майбутнього письменника. Він навчався у Першій київській гімназії, що славилась талановитими викладачами гуманітарних дисциплін. Захоплення історією привело Костянтина на природничо-історичний факультет Київського університету, потім він став студентом юридичного факультету Московського університету, але життєві обставини не дозволили йому закінчити навчання.
У молоді роки К.Паустовський змінив багато професій: був водієм і кондуктором трамвая, санітаром, рибалкою, потім деякий час вчителював. Суто літературною працею дозволив собі зайнятися лише тоді, коли відчув, що має певний життєвий досвід і вже «створив себе». Проте такого висновку дійшов аж наприкінці 20-х років. А до того пізнавав життя й гострив перо на журналістській роботі.
Уже в першому своєму нарисі «Листи з війни» (1915) К.Паустовський переконливо довів антигуманне єство війни, показав усю її аморальність, що руйнує гармонію самого життя. Він чітко визначив для себе критерій істини: «краса світу і краса духовна».
Наприкінці 1918 р. Паустовський з Москви повернувся в Україну, де в Копані жили його мати й сестра. Цей період він згодом детально висвітлив у повісті «Початок невідомого століття», що ввійшла до автобіографічної епопеї «Повість про життя».
У 1919 р. Костянтин працював коректором у газеті «Киевская мысль». Одеський період життя молодого літератора в основному пов’язаний із журналістською роботою. Тоді в газеті «Современник» увагу читачів привернув його подорожній нарис «Киев-Одесса». На початку 20-х років Костянтин Георгійович друкував свої статті в одеських газетах «Моряк» і «Станок» та в батумському «Маяку».
Стиль уже згадуваного роману «Романтики» приголомшив критиків своєю незвичайністю. Вони дорікали письменникові за втечу від проблем сучасності, за те, що він надміру захопився темами природи й мистецтва.
Герої цього твору уникають буденних слів і вражень. їх притягає все зворушливе в людині та природі. Так само насиченим яскравими фарбами вийшов і роман «Блистающие облака» (1929), де домінуючим став інтерес до шляхетних людських почуттів.
Дедалі більше проза митця збагачується рисами романтичності, але не фантазійної, а цілком реальної. Письменник вважав, що саме романтичність характеру не дозволяє людині бути невігласом, неправдивою і жорстокою. У романтиці вбачав він величезну облагороджувальну силу.
У II половині 30-х років з-під пера К.Паустовського виходить чимало оповідань з ліричним сюжетом. Так, у циклі «Літні дні» (1937) він зображує життя як «неспішне щастя». Герої його оповідей напрочуд довірливі й щиросерді у стосунках між собою.
Цікаві, оригінальні роздуми письменника про творчий процес: письменників, художників, музикантів. Це літературні портрети «Орест Кіпренський», «Ісаак Левітан» (1937), історико-біографічна повість «Тарас Шевченко» (1939), повість про «прекрасну сутність письменницької праці» — «Золота троянда» (1956).
У повоєнні роки К.Г.Паустовський працював над автобіографічною епопеєю «Повість про життя», куди ввійшли шість книг: «Далекі літа» (1945); «Неспокійна юність» (1955); «Початок невідомого століття» (1957); «Час великих сподівань» (1959); «Кидок на Південь» (1960); «Книга блукань» (1963).
Останні 14 років Костянтин Георгійович мешкав у живописному містечку Таруса, що неподалік Москви. Місцевість ця потрапила до чорного списку «неперспективних». Після талановитої ліричної публікації Паустовського у газеті «Правда» — «Письмо из Тарусы» розпочалися роботи по благоустрою містечка. Костянтин Георгійович був дуже задоволений, що вкотре виконав поставлене самому собі письменницьке завдання: «додати людському зорові трохи зіркості».
Твори К.Г.Паустовського стали об’єктом уваги багатьох митців. За ними створено фільми: «Северная повесть», «Телеграмма», «Музыка Верди», опери «Снег», «Кружевница Настя».
Україну Костянтин Георгійович завжди вважав другою своєю Батьківщиною й ніколи надовго з нею не розлучався; присвятив їй теплі й щирі рядки у багатьох творах: «Повість про життя», «Про Юрія Яновсь-кого», у циклі кримських оповідань. Завдяки його переказу росіяни полюбили українську казку «Солом’яний бичок».
У Києві, поблизу Караваєвих дач, пролягає вулиця, названа ім’ям Паустовського. І місце на березі русла Дніпра, у гирлі вузенької протоки, де часто рибалив Костянтин Георгійович, й досі зберегло в народі назву «місця Паустовського».
Існує і «Країна Паустовського». Щоб дістатися її, не потрібно мати «візи». Вона — категорія не географічна, а скоріш духовна. Шлях до неї пролягає через кращі твори письменника. Той, хто прочитає їх уважно, відчує багатовимірність світу, збагне велич і вічну красу природи, що постійно оновлюється.
Дорогою у світ Добра й Краси не помандрує лише той, хто, за словами Паустовського, «вже мертвий від власної тверезості». А для всіх інших цей чарівний світ, створений великим Майстром поетичної прози, відкриється напоєний ароматом прозорого повітря, постане у переливі барв й багатоголоссі звуків.