Кошовий атестат — документ, якого отримував запорізький козак, коли з якихось причин — через хворобу, старість, поранення — змушений був залишити Запорізьку Січ (Запорізьке Козацтво), і мав намір переселитися на Лівобережну чи Правобережну Україну.
Цей документ засвідчував особу козака та пояснював його походження, і те, чим він займався, перш ніж опинився «на слободі». Досить часто запорізькі старшини, котрі, отримавши «кошовий атестат», звільнялися в запас на
Лівобережній та Слобідській Україні, теж одержували старшинські чини (городових козаків) — сотників, осавулів, бунчужних чи значкових товаришів. Якщо наближалася, або вже точилася війна, вихід з козацтва, а отже й видача «кошових атестатів», різко обмежувалися. Якщо козак запевняв, що залишає Січ лише на певний час (щоб відвідати рідних, залагодити якісь майнові справи, підлікуватися) —кошова канцелярія видавала йому спеціальний «кошовий пашпорт», який мав засвідчувати його особу та давав дозвіл залагодження всіляких майнових питань. Траплялися випадки, коли полкові та сотенні старшини Лівобережної або Слобідської України затримували в себе таких козаків, щоб використовувати на земляних та інших роботах, перетворювати на кріпаків. А для цього у козаків відбирали «кошові пашпорти», без яких січовики не мали права повертатися на Січ. Так само поводилися й місцеві поміщики, котрі всіляко намагалися не допустити повернення козаків на Запоріжжя. Запорізька старшина, навпаки, дбала про те, щоб такі досвідчені козаки поверталися на Січ, і розсилала спеціальні листи, ордери-накази, в яких просила полкову владу та російське командування і російських чиновників виявляти козаків, у яких було відібрано пашпорти, і сприяти їх поверненню на Січ. Між іншим, у цих ордерах висловлювалося таке прохання; «Якщо забажають вони (козаки, відпущені з Січі ) перебувати в козацькому чи посполитому званні — не перешкоджати цьому, і виявляти при нагоді гостинну поблажливість, щоб, чуючи про це, й інші місцеві підлеглі, що проживають поза межами війська, могли повертатися звідти до війська для проживання і служби, і щоб кількість тих, хто бажає служити, не зменшувалася».