Кінець XVI і перша половина XVII ст. знаменні з історичного боку посиленою збройною боротьбою українського народу так зі зовнішніми ворогами України (Кримське ханство, Туреччина), як і внутрішнім ворогом, яким була шляхетська Польща.
Панування польської шляхти в Україні, національно-культурне поневолення та економічний визиск після Люблінської (1569) і Берестейської (1596) уній, дійшли свого вершка і викликали широкий народний спротив та ряд повстань, передовсім козацтва, яке стає в авангарді визвольної боротьби народу. Селянські й козацькі повстання, що почались ще під кінець XVI ст. (1591 — повстання Косинського, 1594-96 Наливайка і Лободи), з трагічним епілогом (розгром під Солоницею), ще з більшою силою спалахнули в першій третині XVII ст. Найбільшими з них були повстання Тараса (Трясила) Федоровича — 1630 p., запорожців під отаманом Судимою у 1635 p., чи Павлюка-Гуні-Остряниці в 1638 р. Всі ці народно-визвольні дії зазнали поразки, а їх керівники гинули героїчною смертю на площах Варшави. Мала свої героїчні сторінки й боротьба козацтва з татарами й турками, які постійними навалами нищили Україну, але були і трагічні наслідки її, бо в цій боротьбі чимало їх гинуло або попадало в полон.
Таким чином кінець XVI і перша половина XVII ст. ознаменовані виник ненням української мілітарної сили, з появою якої починається нова ера в історії українського народу і його культурних досягнень. На базі давніх традицій, мови, побуту, звичаїв, у XVI-XVII ст. на усіх етнографічних просторах України формується новий тип української людини, що, не дивлячись на соціальне зрізничкування, шукає драматично виходу з оков національно-економічного поневолення, а при тім продовжує розбудовувати свою питоменну культуру. В авангарді цих усіх зусиль стояло українське козацтво. Своїми сміливими подвигами воно здобуло славу в усій Європі.
Найбільшої слави в тому часі здобуло козацтво за гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного (1616-1622). Він провів ґрунтовну реформу козацтва, яке, з окремих загонів-ватаг, перетворив у регулярну дисципліновану армію.
Коротка доба цього гетьмана в історії України має велике значення: 1) своєю великою перемогою над турками під Хотином у 1620 р. він підніс престиж козацтва перед польським урядом; 2) він зумів поєднати інтереси козацтва, міщанства і духовенства, надаючи козакам провідну роль, як оборонця не тільки селян, але передовсім православної Церкви, якої патріархію в Україні встановлено у 1620 p.; 3) своєю діяльністю повернув Києву значення культурно-освітнього центру. Головним осередком цього життя став Києво-Печерський монастир та його архімандрит Єлисей Плетенецький, що, за словами Грушевського, „відкрив нову добу в житті цеї твердині українського аскетизму і зробив з печерського монастиря першорядну культурну силу”. Він зібрав найкращі наукові та літературні сили того часу (як от Памву Беринду, Захарія Копистенського, Лаврентія Зизанія, Іова Борецького). В 1615 р. купив у Стрятині й перевіз до Києва друкарню, основану митрополитом Г. Балабаном, з якої за 15 років вийшло більше як 30 видань. З цим гуртком зв’язане Київське Богоявленське братство, до якого вписалося багато духовенства, шляхти, а в 1616 р. самий гетьман з усім козацьким військом.
Але впродовж наступних 25 років, після смерті Сагайдачного, скінчилася доба польсько-українського замирення. Прийшло до нових повстань, в яких остаточну перемогу мали поляки, що зуміли розбитим козакам подиктувати свої умовини перемир’я (скасування виборної старшини, яку заступили ставленики поляків, обмеження території на прожиток, поворот селян у підданство, поставлення Запоріжжя поза законом і т.д.).
Десять років тривав цей стан нового поневолення, аж до революції Богдана Хмельницького у 1648 р.
Культура України першої половини XVII ст. Історичні передумови (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)