Куліш Пантелеймон

Куліш Пантелеймон (літ. псевдоніми; Хуторянин, Вешняк, Панько Козюра…) (1819-1897) — український письменник, історик, етнограф, критик. Народився в м. Воронежі (тепер Шосткінський р-н на Сумщині), в сім’ї дворянина. Навчався в Київському університеті. Починаючи з 1847, тривалий час учителював у школах Луцька, Києва, Рівного, в петербурзькій гімназії, викладав в Петербурзькому університеті. Відбував заслання в Тулі, як один із засновників Кирило-Мефодіівського Братства. Після придушення польського повстання (1863), П. Куліш перебував на урядовій службі у Варшаві. В 1881 здійснив поїздку до Галичини, де намагався налагоджувати просвітницьку діяльність. Брав активну участь у створенні та редагуванні журналу «Основа». Козацька тематика у творчості П. Куліша репрезентована передусім романом «Чорна рада» (1857), який тривалий час було заборонено комуністичною цензурою, як «буржуазно-націоналістичний». В ностальгійно-романтичному тоні звертався до часів Козаччини в прозових, творах; романі «Михайло Чарнишенко», повістях «Майор», «Інша людина». Його перу належить ряд історичних праць, зокрема, розвідки «Козаки по відношенню до держави та суспільства» (1877), «Історія возз’єднання Русі» (і 874-1877), «Відпадіння Малоросії від Польщі» (1888-1889). У своїх працях П. Куліш досить негативно ставився до діяльності Б. Хмельницького, націленої на возз’єднання України з Росією, під владою російського царя. Звертався він до козацької тематики і в деяких своїх поетичних творах, що увійшли до збірки «Хуторна поезія».