Куріньчики

Куріньчики — «куріньчиками» називали незаможних козаків, що належали до певного куреня, але яких прикріплювали до генеральних старшин та полковників для виконання різних доручень. Назва походить від того, що під час по.ходу «куріньчики» відповідали за курінь свого господаря; тобто мали споруджувати курінь, чи ставити намет, в якому той ночував, відпочивав; а також відповідали під час походу за обоз та майно старшини, доглядали його коней, випасали їх. Одначе й тоді, коли старшина був удома, «куріньчики» слугували йому денщиками, дбали про його господарство. При цьому «куріньчики» звільнялися від військової служби та від будь-яких інших обов’язків, крім обов’язків «куріньчика» певного старшини. Кількість «куріньчиків» залежала від чину та посади старшини. Так, відомо, що в слобідських полках полковому судді, обозному, осавулові, городничому (отаманові) та полковому писареві належало мати по 15 «куріньчиків», а сотникам і сотенній старшині — по 10. Влада стежила, щоб старшини не зловживали своїм становищем та не зараховували до свого «куреня» зайвої кількості «куріньчиків», оскільки це призводило до скорочення кількості бойових козаків. Поява «куріньчиків», як вважають дослідники, була перехідним етапом переведення значної кількості українців від козацького стану до стану кріпацтва.