Кішка (Кошка, Кушка) Самійло (70-ті рр. XVI ст. — 1628) — гетьман реєстрового козацтва. Походив із козацької чи міщанської родини, можливо, з Києва.
На початку XVII ст. Кішка подарував власний будинок у Києві під шпиталь (у 30-х рр. XVII ст., вже по смерті Кішки, цим будинком заволоділи католицькі ченці). Уперше ім’я Кішки з’являється в джерелах 1599 р., коли його обрано гетьманом замість Семена Скалозуба, який загинув під час морського походу проти Османської імперії. Кішка відзначився в цьому поході.
У липні 1600 р. на заклик великого коронного гетьмана Яна Замойського Кішка виступив із запорозьким козацтвом у похід із Базавлуцької Січі. Піднявшись угору Дніпром і подолавши пороги, запорожці через Черкаси — Канів -Білу Церкву — Брацлав — Кам’янець-Поділь-ський рушили проти Молдови, де точилися бої військ Речі Посполитої та молдовсько-ва-ласького господаря Михая Хороброго. Одночасно Кішка послав до короля Сигізмунда III своїх представників (Радкевича та Онопрія), котрі мали добиватися повернення старих прав і вольностей, а також жолду (платні) реєстровому козацтву, зняття баніції з учасників повстання С. Наливайка тощо. Під час молдовського походу Кішка був запідозрений у симпатіях до Михая Хороброго і скинутий з гетьманства. Однак через деякий час, у 1601 році, його було знову обрано гетьманом, і саме він повів запорожців у похід проти шведських військ у Лівонію. Звідти Кішка вислав до короля Сигізмунда III нове посольство, добиваючись задоволення вимог щодо «прав і вольностей», написав ряд листів до короля і членів уряду Речі Посполитої. За деякими даними, Кішку убито в Лівонії, і вже в березні 1602 р. гетьманом обрали Івана Куцьковича.
Однак є підстави твердити, що Кішка залишився живим (можливо, був там тільки поранений), брав участь у Цецорській битві 1620 р., де й потрапив у турецький полон. Був невільником-гребцем, зумів увійти в довіру до турків і в листопаді 1627 р. підняв повстання на турецькій галері в порту Мітіліні (о. Лесбос на Егейсь-кому морі). Пізніше він зумів провести галеру до Італії. Було визволено 220 невільників, переважно українців. Пізніше Кішка з групою невільників повернувся на батьківщину.
Цей подвиг оспівано в українській народній думі. Очевидно, невдовзі після повернення Кішка помер. Похований у Канові.
Втеча Самійла Кішки із турецької неволі (Уривки)
Ой із города із Трапезонта виступала галера.
Трьома цвітами процвітала, мальована.
Ой перейм цвітом процвітала –
Злато-синіми киндяками повбивана;
А другим цвітом процвітана –
Гарматами арештована;
Третім цвітом процвітана –
Турецькою білою габою покровена.
То в тій галері Алкан-паша,
Трапезонськеє княжа, гуляє.
Має собі ізбраного люду;
Сімсот турків, яничар штириста
Да бідного невольника повчвартаста
Без старшини войськової.
Первий старший між ними пробуває
Кішка Самійло, гетьман запорозький;
Другий — Марко Рудий, суддя войськовий;
Третій — Мусій Грач, войськовий трембач;
Четвертий — Лях Бутурлак,
ключник галерський. Сотник переяславський.
Недовірок християнський.
Що був тридцять літ у неволі.
Двадцять штири як став по волі.
Потурчився, побусурменився
Для панства великого.
Для лакомства нещасного!..
Словами промовляв;
«Ой Ляше Бутурлаче,
Сотнику переяславський.
Недовірку християнський!
Бодай же ти того не діждав.
Щоб я віру християнську під нозі топтав!
Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,
А буду в землі козацькій голову
християнську покладати; Ваша віра погана.
Земля проклята!»
Скоро Лях Бутурлак теє зачуває.
Кішку Самійла у щоку затинає.
«Ой,- каже,- Кішко Самійлу,
гетьмане запорозький.
Будеш ти мене в вірі християнській укоряти.
Буду тебе паче всіх невольників доглядати.
Старії і новії кайдани направляти.
Ланцюгами за поперек втроє буду брати!»
Каже Лях Бутурлак;
«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький.
Батьку козацький! Добро ти вчини;
Віру християнську під нозі підтопчи.
Хрест на собі поламни.
Аще будеш віру християнську під нозі топтати.
Будеш у нашого пана молодого
За рідного брата пробувати!»
То скоро Кішка Самійло зачував.
Став Лях Бутурлак дорогії напитки
пити-підпивати.
Стали умисли козацьку голову ключника
розбивати;
«Господи, єсть у мене що і спити, і ісходити.
Тільки ні з ким об вірі християнській
розговорити».
До Кішки Самійла прибуває.
Поруч себе саджає.
Дорогого напитка метає.
По два, по три кубки в руки наливає.
То Самійло Кішка по два, по три кубки
в руки брав.
То у рукава, то в пазуху, крізь третю
хусту додолу пускав.
Лях Бутурлак по єдиному випивав.
То так напився.
Що з ніг звалився.
То Кішка Самійло да угадав:
Ляха Бутурлака до ліжка вмісто дитяти
спати клав.
Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав.
На п’яти чоловік по ключу давав:
«Козаки-панове, добре майте.
Один другого одмикайте.
Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
Полуночної години ожидайте!»
Тоді Кішка Самійло полуночної години дождав.
Сам між козаків устав.
Кайдани із рук, із ніг у Чорнеє море пороняв:
У галеру входжає, козаків побуджав.
Саблі булатнії на вибір вибирає.
До козаків промовляє:
Ви, панове-молодці, кайданами не стучіте,
Ясини не вчиніте,
Нікоторого турчина в галері не збудіте…»
То козаки добре зачували.
Самі з себе кайдани скидали,
У Чорнеє море кидали.
Ні одного турчина не збудили.
Тоді Кішка Самійло до козаків промовляє:
«Ви, козаки-молодці, добре, братіє, майте.
Од города Козлова забігайте,
Турків-яничар впень рубайте,
Которих живцем у Чорнеє море бросайте!»
Тоді козаки собі добре дбали.
Сім штук гармат собі арештували.
Ясу воздавали.
На Лиман-ріку іспадали,
К Дніпру-Славуті низенько уклоняли:
«Хвалим тя. Господи, і благодарим!
Були п’ятдесят штири годи у неволі,
А тепера чи не дасть нам Бог на час до волі!»
Тоді козаки у каюки скакали.
Тую галеру за мальовані облавки брали
Да на пристань стягали.
Од дуба до дуба
На Семена Скалозуба паювали.
Тоді: злато-синії киндяки — на козаки.
Златоглави — на отамани.
Турецькую білую габу — на козаки, на біляки.
А галеру на пожар спускали,
А сребро, злато — на три часті паювали:
Первую часть брали, на церкви накладали.
На святого Межигорського спаса.
На Трехтемирівський монастир.
На святую Січовую Покрову давали,
Которі давнім козацьким скарбом будували.
Щоб за їх, вставаючи і лягаючи,
Ми.лосердного Бога благали;
А другою часть по.чіж собою паювали;
А третюю часть брали,
Очертами сідали.
Пили да гу.ляли.
Із семип’ядних пищалей гримали.
Кішку Са.чійла по волі поздоровляли.
«Здоров,- кажуть,- здоров. Кішко Самійлу, Гетьмане запорозький!
Не загинув єси у неволі.
Не загинеш і з нами, козаками, по волі!»
Правда, панове, полягла Кішки Самійла голова
В Києві-Каневі монастирі…
Слава не умре, не поляже!
Буде слава славна Поміж козаками.
Поміж друзями.
Поміж рицарями.
Поміж добрими молодцями!..