Кіш (Кош) — за однією з версій, походить від татарського «кхош», що означає об’єднання кількох отар, чабани яких, природно, теж об’єднувалися й обирали собі отамана.
«Кошем» також називали великий утеплений намет, здебільшого, на колесах та з вогневищем, в якому відігрівалися чабани. Від часу заснування козацтва словом «кіш» почали називати і козацький табір, і саму Запорізьку Січ, з усією її системою військового та адміністративного управління. Відтак й отамана (старшого) Січі називали «кошовим отаманом».
Кіш — термін тюркського походження, у запорозьких козаків мав два значення.
Кошем називали центральну внутрішню частину фортифікаційної системи столиці Запорожжя — Січі. Кіш-фортеця був оточений ровом і валом з дубовими палями та баштами на ньому, мав кілька виходів. Був осередком громадського і політичного життя Запорозької Січі.
На майдані, де стояла січова церква, відбувалися козацькі військові ради. У 38 куренях — житлових будинках, побудованих навколо майдана,- жили запорожці, які належали до січової залоги. Там же стояли будинки кошового отамана та іншої правлячої старшини, військова канцелярія, пономарня, курінні комори-скарбниці.
Кошем називали також і уряд Запорозької Січі, до складу якого входила старшина козацька: кошовий отаман, військовий писар і військовий суддя. їх обирали на загальній військовій раді в Січі.