Левицький Орест (1848-1922)

Левицький Орест (1848-1922) — відомий український історик, архівіст, етнограф, письменник. Віце-президент Української Академії наук (АН), один із фундаторів УАН; з березня 1922 до останніх днів життя очолював ВУАН. Родом з с. Маячка (тепер Новосанжарського р-ну Полтавської обл.). Походив з родини священика. Навчався в Полтавській духовній семінарії. В 1874 закінчив Київський університет. Був членом Київської громади. Вперше до козацької тематики вдався, написавши в 1874 передмову «Дещо про козацтво і Україну» до повісті Є. Гребінки «Ніжинський полковник Іван Золотаренко». Темі Хмельниччини та часів Великої Руїни присвячений його нарис «Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII в.» (1875). Упродовж багатьох років Левицькнй був секретарем-діловодом Київської археографічної комісії, що відкривало йому доступ до багатьох історичних джерел, пов’язаних з історією козацтва. У складі іюмісії він брав участь у підготовці до видання і виданні Літопису самовидця та «Южнорусских летописей», до яких Левицький включив і Львівський літопис 1339-1649; УІ-го тому «Архива Юго-Западной России» (1883). Він створив один із документально найдостовірніших біографічних нарисів «Богдан Хмельницький» (1883). Підготував друге доповнене видання збірника документів «Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов» (1898), де, серед інших матеріалів під редакцією Левицького з’явився польський літопис «Краткая летопись о войнах поляков с козаками в 1647-1656 гг», написаний учасником цих подій. Цікаві відомості про церковне життя запорізького козацтва віднаходимо у розвідці О. Левицького «Церковна справа на Запоріжжі в XVIII ст.» (1912). Звичаєвому праву та судочинству присвячена й інша його розвідка «Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине XVII ст.» Він був активним членом Наукового товариства імені Шевченка та Історичного товариства Нестора-Літописця.