Народився Леонід Іванович Глібов 5 березня 1827 р. у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Батько його служив управителем у Родзянків, про яких і Пушкін, і Шевченко лишили згадки як про самовладних, грубих і розбещених кріпосників-самодурів.
Дитинство Льолика, так називали хлопця в родині, минуло в селі
Горбах Кременчуцъкого повіту. Тут, під керівництвом матері Орини Гаврилівни, культурної й освіченої жінки, він пройшов першу школу. Лише тринадцяти років його відвезли до Полтавської гімназії.
Леонід Глібов швидко здружився з учнями. Але, вразливий і лагідний з дитинства, він страшенно нудьгував по рідній оселі. Невдовзі ця туга вилилася у першому вірші «Сон».
У гімназії хлопець багато читає, особливо захоплюється поезією Пушкіна, Лєрмонтова, Кольцова і починає складати вірші російською мовою. Десь у шостому класі в зошиті гімназиста Глібова їх назбиралося декілька десятків. 1 1847 року в Полтаві побачила світ книжечка «Стихотворения Леонида Глебова».
Незабаром 3іявляються і перші українські твори — байки «Вовк і Кіт», «Лебідь, Щука і Рак», «Жаба й Віл»…
1849 року Л. Глібов вступає до Ніжинського ліцею вищих наук, де свого часу вчилися Гоголь і Гребінка.
Після закінчення ліцею перші роки Л. Глібов викладає історію та географію в дворянському училищі в містечку Чорний Острів на Поділлі, а потім переїжджає до Чернігова, де дістає посаду вчителя географії в місцевій чоловічій гімназії.
Реформа 1861 року не полегшила долі селян. Па Україні, як і в Росії, в цей час виникають своєрідні гуртки прогресивної інтелігенції. Леонід Глібов, передовий педагог і поет, бере участь в діяльності місцевого гуртка, зв’язаного з революційним рухом. Він організовує недільні школи, сприяє виданню популярних книжок для народу, а з 1861 року до середини 1863 року випускає і редагує тижневу газету «Черниговский листок».
Після того як перший український журнал «Основа» (1861— 1862) перестав виходити в Петербурзі, газета «Черниговский листок», де друкувалися твори російською і українською мовами, була єдиним виданням на всю Росію, що публікувало українські твори. Тож з наступом реакції газету було закрито, а її видавця звільнено з посади вчителя гімназії, взято під нагляд поліції та вислано з Чернігова. Поет виїжджає в Ніжин.
Цього ж 1863 року виходить перша збірка байок Леоніда Глібова, хоча справжньої радості вона йому не приносить. Саме тоді вступив у дію наказ міністра Валуєва про заборону українського друкованого слова, і твори Глібова повсюдно вилучаються, а сам поет надовго замовкає.
Наприкінці 1865 року Л. Глібов повертається до Чернігова.
З допомогою друзів дістає посаду управителя чернігівської земської друкарні. Пише мало. Та як людина чула, розважлива, освічена й висококультурна, стає душею літературно-мистецького життя в місті. Його «четверги» охоче відвідують літератори й артисти, до нього тягнеться молодь.
Ще й досі на Чернігівщині розказують, як один чоловік, проїжджаючи мимо старовинного Седнева, замилувався широкою долиною, по якій плине в далеч тиха річечка Снов. Зійшов він на зелену гору і довго-довго дивився на замріяні луки, на сонні верби, що схилилися в смутку над водою. Не так давно цими землями ходив Тарас Шевченко, писав тут свої гнівні вірші, малював.
А тепер…. Як швидко спливають літа. Минає молодість… І з вуст чоловіка самі по собі полилися слова:
Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої —
Пробігли дні щасливії І радощі мої…
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!..
Тужливі, схвильовані рядки, покладені згодом на музику, принесли авторові широке визнання, а сама пісня стала народною. Ті виконували на Україні, поза Україною, часто не знаючи, що текст пісні належить найвидатнішому українському байкареві Леоніду Глібову.
Справжнє творче горіння повернулося до Глібова наприкінці життя. Він починає друкуватися в галицьких журналах «Дзвінок» та «Зоря». За останні чотири роки письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час. Популярність його зростає і, хоч поет хворіє на астму й серце, майже осліп від тяжкої хвороби, він доживає свої останні літа оточений теплою увагою читачів з народу.
1891 року чернігівська громадськість відзначила п’ятдесятиріччя творчої діяльності Л. Глібова. Надійшли вітальні адреси, телеграми з різних міст України. Четвертий номер «Дзвінка» повністю присвячується ювілярові.
Протягом 1890—1893 років байкар написав понад 50 віршованих загадок і відгадок, жартівливих пісеньок та акровіршів для дітей.
Ці твори друкувалися під псевдонімом — дідусь Кенар. Розказують, що його батько купив собі колись такого співучого кенара, що через нього сусіди прозвали Івана Назаровича по-вуличному «Кенар». Мабуть, про це прізвисько й згадав Глібов, віддаючи до друку свого першого вірша для дітей. За своїм характером твори Л. Глібова для дітей стоять близько до його творів для дорослого читача. Вони відзначаються дотепністю, щирістю, досконалістю художньої форми.
Слава Л. Глібова як дитячого письменника ще за його життя переступила межі України. Ось що писала до «Дзвінка» чеська вчителька Соколова: «Спасибі Вам за Ваш «Дзвінок». Я вижидаю з нетерпінням його з пошти. Я закохана у Вашім Леоніді Глібові. Його напрочуд красні байки та загадки — це одинокі в цілій слов’янській літературі».
Незадовго до смерті, одного осіннього вечора Л. Глібов продиктував близькому приятелеві байку «Огонь і Гай». їй судилося стати останнім поетовим твором. 10 листопада 1893 року він помер. Поховано його в Чернігові, де славетний байкар прожив половину свого життя.