Лоївська битва (11 липня 1649) — битва між українськими козацько-повстанськими полками та литовським військом під командуванням великого гетьмана литовського Януша Радзивілла, що відбулася 11 липня 1649 поблизу міста Лоїва.
Прагнучи остаточно придушити визвольний рух українського народу, а таїюж маючи намір втягти в українсько-польську війну Велике князівство Литовське, що було складовою частиною Речі Посполитої, польський король Ян II Казимир наказав Радзивіл-лові розпочати наступ на Чернігівщину та Київщину, з метою здобуття Києва. Зібравши під своїми прапорами до 30 тисяч воїнів, здебільшого литовців та білорусів, Радзивілл зробив своєю польовою ставкою м. Річицю (в Білорусії) і звідти розпочав бойові дії проти ополчення Чернігівського та Сіверського адмінполків, а також проти білоруських повстансько-козацьких загонів, які діяли на території правобережної Білорусії. У такий спосіб литовська армія відтягувала на себе значні сили українського козацтва, які дуже потрібні були Хмельницькому на основному театрі дій, що розгорталися в районі Збараж-Зборів. Радзивіллові протистояли: корпус наказного гетьмана, полковника Київського адмінполку М. Кричевського, що об«єднав під своїм командуванням Київський, Чернігівський, Овруцький, Сіверський та Любартівський козацькі полки; а таю)ж загонів місцевого ополчення. Формування цього корпусу відбу-валося в районі Чорнобиля, де перебувала штаб-квартира наказного гетьмана. у. Для українського війська Лоївська битва виявилася невдалою передусім тому, що українські полки діяли неузгоджено. Відомо, що авангард козацького війська, сильно відірвавшись від основних сил, переправився через Дніпро в районі Лоїва і, не дочекавшись ні основних сил, ні полку С. Пободайла, що залишився прикривати Г переправу на лівому березі Дніпра, розпочав штурм литовського табору. Очевидно, в козаків була погано поставлена розвідка, оскільки вони не знали про перебування в своєму тилу литовського кавалерійського полку, який, повертаючись з розвідки, вдарив їм у тил й увірвався у наспіх створений і погано укріплений табір з возів. На допомогу їм Радзивілл вивів основні сили і за кілька годин весь авангард було винищено. Замість того, щоб укріпити свій табір на лівому березі Дніпра і дочекатися основних сил на чолі з М. Кричевським, полковник С. Пободайло почав переправлятися через Дніпро, звівши цим боєздатність свого полку до мінімуму. Цим і скористався досвідчений полководець я. Радзивілл. Кинувши в бій свою кінноту, він при-тис козаків до Дніпра, скинув їх у воду, а потім тих, що вціліли та намагалися переправитися назад, на лівий берег, розстріляв силами своєї піхоти.
Не встигли литовці відсвяткувати цю перемогу, як їхня розвідка доповіла Радзивіллові, що правим берегом рухається полк козаків-сіверців під командуванням полковника М. Небаби. Цей полк мав сильну артилерію і міг би досить довго триматися в укріпленому таборі, але, мабуть, ще не знаючи про загибель козацького авангарду та полку Пободаіїла, полковник М. Небаба прискореним марщем рухався на Лоїв. Там, на марші, його й атакували з усіх боків добре озброєні та закуті в лати полки литовської важкої кінноти. Розгромивши цей полк і захопивши артилерію, литовці зрозуміли, що відтепер основні сили українців уже по суті не здатні протистояти їм. Та все одно обачно відійшли в добре укріплений табір поблизу Лоїва.
Як відомо, Кричевський прибув під Лоїв у другій половині дня 11 липня, але, маючи погано поставлену розвідку, ще не знав, що за півдня він примудрився втратити весь авангард та ударні полки: М. Небаби і С. Пободайла. Найрозумніше в становищі Кричевського було б відступити, зібрати нові сили й обрати інший час та інше місце для битви з литовцями. Але він почав споруджувати свій табір неподалік табору Радзивілла. Проте литовці не стали чекати, поки козаки укріплять табір, і нав’язали їм бій, який тривав до пізньої ночі. Ті козаки, що вціліли в битві, відступили до лісу, де розташовувався табір, і замкнулися в ньому. Не наважуючись штурмувати табір посеред ночі, Радзивілл вирішив взяти його в облогу, але козакам вдалося вирватися з оточення.
У різних джерелах можна віднайти різні цифри втрат козаків, але в середньому вони сягали близько 20 тисяч убитими. Втрати литовців становили близько 6 тисяч. Але й при них Радзивілл не ризикнув продовжувати свій наступ на Україну. Характерна деталь: коли вранці литовці увійшли до залишеного козаками табору, то знайшли на ношах тяжко пораненого М. Кричевського. За однією з версій, він нібито сам наказав залишити себе в таборі, караючи самого себе за неприпустимі прора-хунки в організації цього походу. Втім, знаючи, скільки разів козаки самі видавали своїх вождів ворогові, аби в такий спосіб відкупитися та врятувати власне життя, можна припустити, що козацька старшина навмисне залишила його, аби не обтяжувати свій відхід та помститися йому за бездарне командування.