Луковкін Гаврило (1768-1849) — генерал Донського війська. Походив з родини козацького генерала Амвросія Луковкіна. В 16 років уже був у чині козацького старшини. Маючи чин прем’єр-майора, командував полком, з яким брав участь у боях з горцями. З 1797 року перебував у чині полковника, і, здавалося, ніщо не здатне завадити його кар’єрі, але того ж року він змушений був звільнитися зі служби за сімейними обставинами, і повернувся в армію лише через дев’ять років. Про здібності його в козацтві та у Військовому міністерстві пам’ятали, тому одразу ж призначили бригадним командиром донських полків Молдавської армії. А вже в 1809 він бере участь у битві з турками під Браїловом, де прикриває ар’єргард при відступі наших військ під натиском турків. Наступного року він отримав під своє командування Донський козацький полк, але, крім цього, командував ще двома полками, тобто по суті козацькою дивізією. Саме йому належить головна заслуга в тому, що російські війська і, зокрема, козаки, при підтримці болгарського ополчення, без особливих втрат здобули Силістрію. В історії козацтва залишилися розповіді про те, як хоробро і мужньо переслідували французів — нав’язуючи тактичні бої — козаки генерала Луковкіна по тому, як Наполеон переправився через Березину. Він командував тоді чотирма полками і постійно перебував в авангарді. Переслідування тривало майже до Вільно (нині Вільнюс). Після огляду військ у Калиші, імператор віддав під командування Луковкіна три козацькі полки і наказав зайняти пости на кордоні з Пруссією.
Вже в перший день Лейпцігської битви чотири полки генерала Луковкіна атакували кінний загін, який відстав від військ маршала Нея, розбили його і захопили три гармати. Так само хоробро й рішуче діяв він і в наступні дні, за що був нагороджений орденом Св. Георгія з ст. По тому, як козаки вступили до Парижа, імператор двічі оголошував Луковкіну подяку і нагородив діамантовими знаками ордена Св. Анни 1 ст. Під кінець війни він уже командував 12-ма козацькими полками і, хтозна, наскільки щасливо могла б скластися його військова кар’єра, але, через поганий стан здоров’я, змушений був залишити діючу армію і повернутися на Дон, в рідні краї. Відтак, він зовсім відійшов од військових справ. Останні роки свого життя проводив у с. Амвросієвці і займався сільським господарством. В серпні 1904 ім’я генерала Луковкіна було присвоєне Десятому Донському козацькому полку Війська Донського.