Лукомський Олександр

Лукомський Олександр (1868-1939) — відомий російський військовий діяч. Генерал-лейтенант (з квітня 1916) російської армії. Походив з давнього дворянського роду. Закінчив Петровський полтавський кадетський корпус. Миколаївське інженерне училище (1788) та Миколаївську академію Генштабу (1897). Начальник штабу 42-ї піхотної дивізії (з грудня 1907), полковник. Брав участь у Першій світовій війні. Командував 32-ю піхотную дивізією, брав участь у «Брусиловському прориві», нагороджений орденом Св. Георгія 4 ст. З жовтня 1916 був генерал-квартирмейстром штабу Верховного головнокомандувача. З 2-го червня по серпень 1917 перебував на посаді начальника штабу Верховного головнокомандувача. Після Жовтневої революції 1917, подався на Дон, де почав піднімати на боротьбу козацтво. З січня 1918 призначений начальником штабу білої Добрармії, а з серпня 1918 -був помічником командувача Добрармією генерала А. Денікіна. Згодом обраний головою «Особливої наради» при головнокомандувачеві Збройними Силами півдня Росії. Був військовим представником армії генерала Врангеля при командуванні збройними силами держав Антанти в Константинополі. З цього службового відрядження він уже не повернувся, залишившись з 1920 в еміграції. Був помічником спад-коємця трону Великого князя Миколи Миколайовича. Йому (з липня 1926) підпорядковувалися всі російські військові білоемігрантські організації Америки і Далекого Сходу. В 1922 в Берлині були опубліковані його «Спогади» (в 2-х томах).