Біографія кортко: Народилася Любов Олександрівна Яновська (дівоче прізвище Щербачова) 30 липня 1861 року в селі Миколаївці на Чернігівщині в маєтку своєї бабусі, рідної сестри письменниці Ганни Барвінок.
Мати Яновської походила із збіднілої дворянської родини. Батько, Олександр Сергійович Щербачов, ротмістр Олександрівського гусарського полку, був культурною людиною, добре знав літературу.
Дитячі літа майбутньої письменниці минули у Варшаві. Сюди перевели її батька після польського повстання 1863 року на «усмирение»: за допомогу повстанцям Олександра Щербачова засудили до шести років каторги, і тільки завдяки зв’язкам йому пощастило уникнути цієї кари.
Із Варшави Щербачови переїхали до Кременчука. Тут батько деякий час працював нотаріусом. Але через необережність і довірливість він втратив і посаду, і власне майно. Як згадувала пізніше письменниця в автобіографії, «батько а заможної до того людини став раптом остільки бідним, що мусив заробляти кошти на прожиття цілої нашої сім’ї грабарюючи».
Початкової грамоти Люба навчилася від сусідських дітей.
Згодом її віддали до Кременчуцької прогімназії, а потім до Полтавського інституту шляхетних дівчат. По закінченні в 1880 році цього інституту Люба виїхала в село Рудки Лубенського повіту, де влаштувалася домашньою вчителькою в одного поміщика. Дівчина, якій за неабиякі здібності до музики ще в дитячі роки пророкували велике майбутнє, мріє стати артисткою, однак згодом її захопила літературна діяльність, якій вона віддає весь вільний час.
На Лубенщині Любов Олександрівна познайомилася з Василем Яковичем Яновським. Він був учасником герцеговинського повстання 1875—1876 pp. проти турецького гніту, очолював інтернаціональний загін слов’янських добровольців з Росії, України, Польщі. Захоплена Василем Яковичем як героєм, вона виходить за нього заміж, і подружжя переїжджає на хутір Тарнавщину. Однак сімейне життя письменниці склалося нещасливо: Василь Якович тяжко захворів, і Любов Олександрівна понад двадцять літ була при ньому сестрою-жалібницею.
Заклопотана сімейними справами, хворобою чоловіка, Л. Яновська, проте, знаходить час для громадської роботи. Вона організовує недільні школи і школу для малят, драматичний, хоровий, музичний гуртки самодіяльності, поширює книжки, лікує бідних селян, пише п’єси.
Живучи серед українського народу, прислухаючись до його мови, вивчаючи усну народну творчість, українську літературу та етнографію, Л. Яновська, за походженням росіянка, стала помітним діячем в українській літературі.
Л. Яновська виявила нахил до літератури дуже рано. Ще в дитинстві, не знаючи грамоти, вона склала оповідання про хлопчика, який, не послухавшись батька, побіг на залізницю і там загинув. Пізніше дівчина багато уваги приділяла власним щоденникам, в які записувала не тільки свої переживання та роздуми, а й цілі оповідки.
Живучи на хуторі Тарнавщина, Л. Яновська протягом 1896—1897 pp. створила свої першіоповідання «Злодійка Оксана», «Смерть Макарихи», «Як Лепестина карасіру добувала», розпочала повість «Городянка», написала драму «Повернувся з Сибіру» та пісню-жарт «На сіножаті». Оповідання «Злодійка Оксана» і «Смерть Макарихи» були першими друкованими творами письменниці. Протягом життя вона написала близько ста творів: оповідань, повістей, романів, драм, комедій. Але обставини склалися так, що лише половина з творчого її доробку побачила світ за життя письменниці. Як згадувала Л. Яновська у своїй автобіографії, вона «писала тільки через те, що не могла не писати. Друкувати не було думки».
У вересневі дні 1903 року, на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, Л. Яновська познайомилася з М. Коцюбинським, Лесею Українкою, Панасом Мирним, В. Стефаником і, відчувши себе членом великої сім’ї українських літераторів, остаточно переконалася, що «на полі українських письменників» їй «і далі треба працювати».
1905 року Л. Яновська переїздить до Києва. Тут вона включається в громадське й літературне життя: керує товариством «Жіноче зібрання», яке дбало про організацію дитячих ясел, курсів стенографісток, шкіл для неписьменних жінок; пише твори «Лісова квітка», «Я у Петербурзі», «Ідеальний батько», викриваючи в них справжнє обличчя панів-народолюбців. До закриття в 1910 р. царизмом київського товариства «Просвіта» письменниця була членом правління цього товариства і провадила велику культурну роботу. В 1911 та 1914 роках Л. Яновська виступала в Москві з доповідями про Тараса Шевченка на вечорах, організованих передовою російською громадськістю.
Серед оповідань Л. Яновської знаходимо чимало таких, де зворушливо змальовано образи дітей.
Письменниця багато міркувала над долею жінки-матері, над майбуттям підростаючого покоління, і в своїх творах показала талановитість, допитливість, розум хлопчиків і дівчаток, яким судилося зносити лише голод, холод і злидні. Її оповідання «Пролісок», «Івась», «Наглядное обученів», надруковані на початку 900-х років, приваблюють юних читачів зворушливою теплотою, безпосередністю.
1916 року стан здоров’я Л. Яновської значно погіршав, вона виїхала на лікування в Одесу, 1920 року повернулася до Києва, де й жила до самої смерті. Померла Л. Яновська 1933 року, в Києві й похована.