Нелегко, навіть у конспективній формі, представити здобутки, досягнення чи невдачі, а то й провал української радянської літератури від її початків аж до найновіших часів.
Нелегко тому, що ця література з одного боку кількісно і формальними засобами незвичайно багата, тематично пестра, ідейно дуже неоднакова. З другого боку бачимо в ній драматичні шукання за новими і актуальними темами, за модерним естетичним себевиявленням, а в парі з цим вона віддзеркалює винятковість ситуації, в якій опинились старі і нові літератори в абсолютно нових, ідеологічно несприятливих умовинах. Ці письменники жили й творили в дореволюційних і революційних часах, в періоді НЕП-у і українізації, в початках буйного розвитку української культури і літературного відродження та його ступневого затиску. Врешті прийшло переслідування і знищення, а в кінцевій фазі — підпорядкування партійному диктатові Москви. Таких скоків-перескоків, такої драми мистця-творця не пережив жоден європейський письменник. А коли українським патріотам-відродженцям прийшла пора здавати позиції, то першими жертвами протиукраїнського терору стали самі українські письменники, а з ними мовознавці, творці культури і науки. Бо ж власне ніщо так як література того часу не документує ту велику драму відродженої, але в лабетах компартії здавленої України, тієї України, яка, хай і в силоміць накиненій комуністичній ідеології, шукала своєї власної підметності.
Джерел до радянського літературознавства чимало і вони різної вартості. Вийшли вони з-під пера української вільної науки, зокрема на західноукраїнських землях перед їх остаточною анексією більшовиками, як теж на еміграції, або стали цими джерелами радянські літературознавці, (а їх ціла справжня плеяда), і появились вони в різний час, з різним підходом до окремих авторів та їхніх творів, залежно від часу і умовин їх написання.
Якщо зупинитися на першій категорії матеріалів до вивчення української літератури, тобто написаних поза межами УРСР, то тут треба відмітити першу цікаву спробу характеристики української радянської літератури 1919-23 pp., яка вийшла з-під пера відомого вченого письменника і дослідника Сергія Єфремова в його «Історії українського письменства». В цій своїй праці Єфремов відзначає такі особливості української літератури в УРСР перше п’ятиріччя:
1. Нерівний розподіл продукції між поезією і прозою. Поетів — стверджує він — ціла фаланга, прозаїків — обмаль, драми майже зовсім немає.
2. Мінливість і текучість напрямів-угруповань з різними гучними гаслами-маніфестами, з численними альманахами-збірниками-ефемеридами. Вони легко виринають і ще легше завмирають.
3. Замилування до форми: бачимо гарні зразки в техніці віршування, зокрема молодих поетів.
4. Намагання до нового змісту. Досі в літературі домінувало село і на нього оріетувались письменники. Після революції місто пішло вперед. Робітник, машина, фабрика, завод здобули перевагу над застарілим селом. Почалась урбанізація письменника, його машинізація.
5. Поява різних гасел (як от «хай живе мета мистецтво» чи «понад мистецтво», або «Мистецтво — пережиток минулого» і т.д.).
Ось таку карколомну путь проробили теоретики нового письменства і це тільки за короткий, відносно, п’ятирічний період.
Для справи вивчення і видання української радянської літератури доби розстріляного відродження, дуже багато зробила еміграція. Зокрема після Другої світової війни появилися численні статті, огляди, спомини, збірники творів, антології і т.п., передусім з-під пера бувших радянських письменників, мемуаристів-діячів української культури і науки, як от Ю. Клена, Ю. Шереха, С. Підгайного, Ю. Лавріненка, Ю. Бойка та ін.
На увагу дослідника цього питання заслуговує теж стаття Івана Кошелівця в Енциклопедії Українознавства — «Історія і стан досліджень української літератури» і його ж велика праця «Сучасна українська література» (В-во «Пролог», 1964 p.), яка дає нам дуже рельєфну картину того, що уявляє собою радяно-українське літературознавство і радянська літературна критика.
Література періоду українізації. Загальна характеристика (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)