Кінець XVI і перша половина XVII ст. прикметні в літературі з одної сторони продовженням давніх жанрів (полеміка, ораторсько-проповідницька проза, житійна література, історично-мемуарна проза), а з другої — появою нових жанрів (віршування, початки драматургії у формі інтермедій).
Другою, дуже прикметною рисою літературного процесу того періоду, зокрема першої половини XVII ст., це поява літературного барокко, якого зміст, джерела й традиції ще достатньо не досліджені, дарма, що цей літературний стиль (чи літературна манера) проіснував в українській літературі (як теж у мистецтві) більше як 100 років, бо аж до виступу Григорія Сковороди, і мав великий вплив на кілька генерацій письменників.
На першому пляні треба очевидно поставити полемічну літературу, яка, започаткована у 80-90 pp. минулого століття, розгорнулася з цілою силою у двох перших десятиріччях XVII ст. і, з невеликою перервою в 30-их pp., не сходила з кону літератури аж до половини XVII ст.
Розвиток друкарства
Гарна традиція українського друкарства з кінця XVI ст. знаходить своє гідне продовження в першій половині XVII ст.
Друкарні в ті часи не мали комерційного характеру. Навпаки, вони були культурно-освітніми установами, які, поруч шкіл, відігравали в релігійно-національному русі дуже поважну роль. Школа і друкарня доповняли одна одну, а в проводі друкарської справи стояли звичайно високоосвічені люди. З перших українських друкарень виходили книжки спершу тільки слов’янською, а згодом латинською чи польською мовами.
У першій половині XVII ст. число друкарень в Україні поважно зросло. Поруч найстаршої друкарні Львівського братства, з’являються друкарні у Стрятині біля Львова, в Дермані на Волині (1604), в Крилосі під Галичем (1606), Києво-Печерська друкарня в 1616 р., Рахманівська (на Волині) в 1619 р., в 1628 р. Луцька, в 1638 р. в Крем’янці. Крім цих були ще тут приватні друкарні і мандрівні, як от в Угерцях біля Самбора, в Мінську, Луцьку.
Найбільше значення мала Києво-Печерська друкарня, що її придбав Є. Плетенецький, який теж подбав про папірню в Радомислі біля Києва, що постачала необхідний папір. В цій друкарні надруковано, як першу книжку, «Часословець», призначений як підручник для учнів братських шкіл, а у 1624 р. звірений з грецьким текстом «Псалтир».
Крім релігійних книг друкувались в цій друкарні твори з історії філософії; тут же надруковано в 1622 р. «Візерунок цнот» (тобто образ чеснот) на честь Є. Плетенецького, а в 1627 р. «Вірш на жалісний погреб зацного рицера Петра Сагайдачного», (тобто на „жалібний похорон чесного лицаря”). І врешті, у 1627 р., перший і славний цього роду твір української лексикографії Памва Беринди «Лексикон». Всі ці та інші книги були багато ілюстровані. Серед цих видань були книги різного змісту, багато панегіриків, а то й великих книг по 1000-1500 сторінок.
Про те, яка була продукція друкарні Києво-Печерської лаври, може свідчити порівняльна таблиця, що показує нам досягнення інших друкарень:
Друкарня:
Віденська за 22 роки (1574-1595) 13 книг
Острозька за 32 роки (1580-1612) 18 книг
Львівська теж за 32 роки (1580-1612) 13 книг
Києво-Печерська за 13 років 40 книг
В порівнянні з іншими сусідніми країнами, як от Польща, не кажучи вже про Московщину, де до книгодрукування прийшло дуже пізно, ці числа вказують на доволі гарний розвиток друкарства в Україні того часу.
В Західній Україні великого розвитку дійшло друкарство передовсім у Львові, а крім цього при монастирі в селі Уневі, біля Золочева, де за ЗО років надруковано шість десяток книг. Зросла теж продукція друкарні М. Сльозки у Львові, яку придбало Львівське братство. Загалом з львівської братської друкарні від початків її існування (1591) до 1800 р. вийшло разом понад 200 книг.
Ця друкарня, яка перейшла згодом у руки т.зв. старорусинів, шо мали контролю над Ставропігійським Інститутом, (який був твердинею кацапства), протривала аж до приходу совєтської влади в західну Україну. Крім цього, при кінці XVII ст. діяли ще у Львові дві друкарні: єпископа Шумлянського і Святоюрського монастиря.
Література першої половини XVII ст. (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)