Мірою того, як високо піднявся народ у своєму культурному розвитку, які здобув собі права до повного самостійного національного й державного життя та творчої праці в складі культурних народів світу, — є його література.
Коли вживаємо слово література, то розуміємо під ним не тільки збір усіх писаних пам’яток народу, в яких він виявив своє духове життя, поривання до висот, свої радощі, смутки, страждання, надії, почування, свій гін до краси, але також усі неписані вислови його уяви, почування й думки, що їх розсипав у казках, переказах, піснях, приказках і прислів’ях, зберіг у пам’яті та передав живим словом із покоління в покоління. Отже, література нації складається з двох окремих галузей творчості: письменства й усної народної творчості. Обидві вони розвиваються рівнобіжно. Стежки їх розвитку часом наближаються, часом сходяться, сплітаються, то знов розходяться, в міру того, як сходяться чи розбігаються життєві умови й потреби найширших кіл громадянства. Обидві разом творять національну літературу, в якій ясно віддзеркалюються характеристичні прикмети якоїсь нації, зарисовується її характер.
Для історика, що стежить за розвитком культури нації впродовж її історичного життя, обидві вони мають велике значення. Різно дивляться люди на завдання, які в житті народу має виконувати література, різні ставлять до неї вимоги. В давніших часах усі писані пам’ятники будь-якого народу, без уваги на їх зміст, підпадали під поняття літератури. Тепер відноситься цей термін тільки до таких творів, що зворушують почування читача, хвилюють його уяву, іншими словами, до таких писань, що в першу чергу мають служити красі й розбуджувати естетичні враження. Очевидно, ця краса може проявлятися і її можна знайти в різних видах і різних відмінах; може вона бути в гарних, сміливих пориваннях, у високих ідеях, у глибоких почуттях, у незвичайних образах. Може вона проявлятися не тільки в самому змісті твору, але й у його формі: в красі мови, музиці слова, образності вислову. Все це надає якомусь творові прикмет гарного твору, все це є також мірою духової культури поодиноких письменників та цілої нації, до якої вони належать.
На розвиток письменства кожного народу, подібно, як і на інші ділянки його духового життя, великий вплив має і географічне положення його країни й історичні події, які довелося йому переживати впродовж століть. Географічне положення України на границі двох окремих світів: заходу й сходу не тільки з давен-давна виставляло її на тяжкі історичні переживання й трагічні зворушення, даючи поетові виправдану причину порівняти її долю з долею тієї чайки, ”що вивела діток при битій дорозі», але й відбилося тривким слідом у розвитку української усної і писаної творчости. При цьому «битому шляху» зустрічалися різні культурні впливи, перехрещувалися, спліталися й перемішувалися, так що в усних і писаних пам’ятках українського народу, які повстали в найдавніших часах, можна простежити впливи сходу й заходу, півночі й півдня: поруч східних і візантійських також східноєвропейські і скандинавські. Все це український народ перетопив у вогні свого почування, вирізьбив силою своєї уяви, витворюючи окремі дорогоцінні клейноти. Також історичні події, що їх довелося українському народові переживати від часів перед уведенням християнської віри починаючи, впродовж часів Першої Держави, впродовж татарського лихоліття, козацьких зривів. Гетьманщини, впродовж великої руїни, аж визвольною війною, пожежами революції й кривавим, жахливим танцем азіатського сходу кінчаючи, знайшло відбиток в усній і писаній українській творчості. Високу ідейну й поетичну вартість української усної слонесности, чи за науковим терміном, англійського походження — фольклору, визнають чужі дослідники; високий рівень, письменницької творчості засвідчує в давніх часах «Слово о полку Ігореві», в новіших — творчість Шевченка, Франка, Лесі Українки.