В народній творчості XVIII ст. значне місце займають історичні пісні. Були це передовсім пісні про народних месників-гайдамаків і їх драматичну боротьбу з польсько-шляхетськими гнобителями на Правобережжі.
У цьому циклі вирізняється пісня про зраду козацького сотника Сави Чалого, що, бувши на службі в поляків, воював проти козаків, а згодом був убитий, як зрадник, своїм колишнім другом Гнатом Голим (ця тема послужила І. Тобілевичеві до написання драми «Сава Чалий»). До цього циклю належить теж пісня про козацького ватажка Семена Палія, про зруйнування Запорозької Січі.
Велику кількість пісень, переказів, легенд, створив народ про т.зв. опришків, теж месників народних кривд у Галичині і на Закарпатті, а особливо про найсміливішого з них Олексу Довбуша, вбитого підступно у 1745 р.
Окрему групу пісень творять чумацькі пісні, в яких замальовуються важкі обставини з життя чумаків, що відбували далекі і небезпечні подорожі за сіллю на Крим.
До героїчного епосу українського народу, разом з історичними думами, і піснями, належать теж своєрідні пісні, ніби старовинні балади, в яких відображено боротьбу народу проти турецько-татарського чи польського поневолення. Там, крім національних і соціяльних акцентів, є теж сильні нотки побутового характеру. У цих і інших того жанру творах висловлені благородні моральні принципи життя, святощі родинних відносин, пошани до батьків, тощо. Безсмертя борців за народну справу і віра в те, що слава про них житиме вічно в народі, це теж мотиви героїчного епосу того часу, як це бачимо в думі про Самійла Кішку. А крім Кішки, героями народних творів були такі постаті, як козак Голота, Іван Богуславець, Ганджа Андибер, Маруся Богуславка, дівчина-вояк Бондарівна і інші, а мотиви цих дум чи народних пісень використали згодом у своїх творах Шевченко, Куліш, Гребінка, Старицький, І. Тобілевич, Кропивницький і інші.
На другу половину XVII і першу XVIII ст. припадають досить численні записи українських народних пісень. Один такий рукописний співаник XVII ст. містить українських народних пісень, записаний польською траскрипцією в західній Україні, і ці пісні були дуже популярні.
З кінцем XVII або на початках XVIII ст. поет Климент Зіновієв уклав першу збірку українських народних прислів’їв та приказок, разом 1,600 зразків, в яких висказана пошана до праці («У ремісника — золота рука»), антагонізми між багатими і бідними («Чия гребля — того й став»), відношення до панів («Обіцяв пан кожух, тепле його слово»), долю бідного люду («Великий світ та нема де дітись»). Вони, очевидно, теж записані з уст народу або з якогось невідомого збірника.
У своїй усній словесності, приказках, піснях, казках, — писав Іван Франко, — український народ своєю кров’ю і своїми кістками писав історію своєї боротьби за волю і поставив тривкий пам’ятник своєї здорової, розумної, чесної мислі, своєї прихильності до світла, справедливості. А за висловом Шевченка, українська народна словесність, що є безсмертним надбанням народу:
„Наша дума, наша пісня не вмре, не загине.
От де люди наша слава — слава України”.
Паломницька література
У цій ділянці, крім української перерібки невідомого автора «Хожденія ігумена Данила» з XIII ст., маємо у XVIII ст. цілий ряд описів подорожей мандрівників до св. Землі — ченців, ієромонахів, ігуменів монастирів, що ходили поклонитися Господньому гробові. Ці описи сповнені вражень від баченого й чутого й є з де більш а наслідуванням класичного твору Данила.
На їх тлі помітно вирізняється Василь Барський, якого «Странствованіє» (подорожування) є найвидатнішим твором паломницької прози XVIII ст. Закінчивши свої студії у Києві та Львові, він у 1724 р. вирушив у мандри та відвідав Угорщину, Австрію, Італію, Грецію, Єгипет, Палестину, Сирію. Він старався вивчати мови цих країн, поповняти свою освіту, і після 24-ох років вернувся в Україну. Його подорожні нотатки відзначаються повнотою і всебічністю баченого, якої немає в інших паломників. Він все описує і записує докладно, і все його цікавить: і клімат, і географія, історія і побут, правно-державний устрій та освіта. Отже Барського можна вважати ініціатором українських і східнослов’янських наукових студій у галузі географії, археології, етнографії, історії християнської Церкви, тощо. Його «Странствованія» набули широкого розголосу і розійшлися, по смерті автора, в численних списках. В роках 1778-1819 вони були перевидані шість разів.
Література XVIII ст. Народна творчість (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)