Серед таких національних обставин Галичини і гостро поставленого питання про те, чи українська (руська) мова галичан придатна для літературного вжитку, чи можна її визнати за вирішальний фактор дальшого розвитку української літератури і культури.
На початках 30-их років серед питомців Львівської Духовної Семінарії під проводом Маркіяна Шашкевича формується гурток молодих і талановитих патріотів, які під назвою «Руської Трійці» своєю діяльністю започатковують справжнє національно-культурне відродження Галичини. Гурток нараховував декілька членів, але передову роль в ньому, поряд з його організатором і душею М. Шашкевичем, грали два його найближчі співробітники — Яків Головацький і Іван Вагилевич.
Діяльність цього гуртка з самого початку виходила поза рамці вузького культурництва. Це була діяльність патріотична і в своїй основі народна, бо спрямована на розв’язання важливих національно-суспільних і культурних завдань, а головною девізою їх діяльності було ствердження, що «народ руський» — одне з головних поколінь слов’янських, і що русини Галичини є часткою великого українського народу, який має свою історію, мову і культуру”.
Джерелами натхнення й творчої праці «Руської Трійці» були не тільки національно-визвольні прагнення народу, але були ними теж твори відродженої над Дніпром української літератури, філологічні, історичні та етнографічні праці діячів українського відродження, зокрема Максимовича, Цертелева, Срезневського; а в дальшому — твори польських, чеських і сербських письменників і вчених, що „відкрили великий світ Слов’ящини”. Не малу роль в цьому процесі визрівання національної самобутносте організаторів «Руської Трійці» і їх послідовників зіграло теж, хоч невдале, але все таки героїчне польське листопадове повстання 1831 p., яке для багатьох було стимулом до конкретної дії себевиявлення.
І так, у 30-их роках серед питомців Львівської семінарії проявляється очевидне зацікавлення народною творчістю, яку запопадливо вони збирають і записують та стараються ширити освіту серед народних мас. Але не легко приходилося цим ентузіастам: їхня праця переслідувалася слідствами і покараннями, а то й виключенням із списків студентів. Отже і гурткові Шашкевича прийшлось діяти нелегально. Ідеї і пафос, яким проймалися діячі слов’янського відродження, мали великий вплив передовсім на самого Шашкевича і його друзів. Захоплені народною творчістю і героїчними подіями минулого та лектурою українських джерел і писань передових слов янських діячів, вони під проводом Маркіяна складають у 1833 р. перший рукописний збірник «Син Русі или собрание стихотворов в руском язику от клеров Семінарії, єнеральноє в Льві-граді, руского края метрополії», а у вступному вірші Маркіян Шашкевич, звертаючись до своїх товаришів, писав:
„Разом, разом, хто сил має,
Гоніть з Русі мряки тьмаві,
Зависть най нас не спиняє,
Разом к світлу, други жваві». . .
В процесі підготовки першої, поки що рукописної, збірки ріс і міцнів гурток М. Шашкевича, а в доказ відданости ідеї слов’янської єдності, трійця приймає символічні імена: Шашкевич — Руслана, Вагилевич — Далибора, Головацький — Ярослава.
Черговим задумом гуртка у 1835 р. було видати фольклорно-літературну збірку п.н. «Зоря», „писемце, посвячне рускому язику». Ні змістом, ні мовою збірка не знайшла апробати цензури, яка вбачала в цьому велику небезпеку галицького сепаратизму, до того ж гражданська азбука, яка наближала «Зорю» до творів наддніпрянської літератури, теж викликала підозріння. І «Зоря» не побачила денного світла.
Щойно друга спроба, дякуючи зв’язкам Я. Головацького з діячами сербського відродження, була вдала: під зміненою назвою «Русалка Дністрова» появилась ця збірка як літературний альманах в кількості 1,000 примірників в місті Будимі (Будапешті) 1837 p., але з них тільки 100 попало до Львова, а решту сконфіскувала, на вимогу львівської адміністрації, віденська цензура. Львівський цензор не тільки заборонив «Русалку Дністрову», але й переслідував її авторів, і вона викликала справжню бурю в усій Галичині. Це був сміливий виклик проти національного гноблення, проти консерватизму, за національну гідність і духове єднання з іншими українськими землями. А за словами Франка, — ця збірка була явищем наскрізь революційним.
Книжечку відкриває вступне слово М. Шашкевича, яке є своєрідним маніфестом культурного і літературного відродження «русинів». А дальше йдуть збірки народних дум та пісень, оригінальні твори Шашкевича, Головацького і Вагилевича, переклади сербських народних пісень та уривки з чеського «Краледворського рукопису». В останньому розділі зразки героїко-козацької та любовно-побутової поезії, короткого опису слов’янських рукописів, що знаходилися в бібліотеці монастиря св. Василія Великого у Львові та рецензію на видання Й. Лозинського «Руське весілля».
Найбільш революційним ділом в «Русалці» було вперше застосування, вслід за сербським правописом В. Караджича, фонетичного правопису. Оце вперше, на сторінках друкованого органу пролунала не церковнослов’янська суміш, а народна мова; надруковано всі твори не латинкою, не кирилицею, а «гражданкою» (тобто письмом первісно призначеним не для церковного вжитку, подібним до сьогоднішнього друку).
Поява «Русалки Дністрової» викликала захоплення і велику підтримку серед місцевої поступової інтелігенції,а лють і нагінку з боку консервативно-реакційних кіл урядового табору. Галицький клір теж частинно виступив проти цієї збірки, а професори Львівської семінарії демонстративно дякували цісарському урядові за заборону збірки. Найбільше переслідувань зазнав Шашкевич, якому як «агентові» Росії закидали, що хоче „відлучити від Австрії русинів”.
Це був сміливий виклик проти консерватизму, проти національного гноблення, за національну гідність і єднання українських земель. І справді, «Русалка Дністрова» відіграла в історії культурного відродження західноукраїнських земель велику роль. Відмітив це м.ін. франко в своїх «Критичних письмах о галицькій інтелігенції» стверджуючи, що „хоч зміст її невеликий, думки висказані в ній не зовсім ясні, а проте вона була на ті часи явищем революційним” Автори альманаху піднесли питання народності в літературі в дусі романтизму який виявив свою велику силу в процесі національного відродження слов’янських народів. Збірка наблизила літературу до народу, зламала старі закостенілі традиції тодішньої церковної схоластики і сміливо ввела нові засоби мистецького відображення дійсності. Особливо велике значення мав цей альманах для західної вітки українського народу, який в тодішніх історичних і політичних умовинах опинився був у дуже важкому положенні, бо він освідомив великі народні маси, що вони є частиною одного українського національного організму і що пора йому пробудитись до нового, іншого життя.
Літературне Відродження в Галичині (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)