Доволі довгий і складний був процес українського національного відродження чи радше пробудження. Почався він з руху русифікованого дворянства за свої права, отже мав він політично-соціальний підклад; а дальше пішло себе виявлення в народності,
що його рефлексом стали праці історичного і географічного змісту та етнографічні дослідження; пішла боротьба за огнище української науки, за Харківський університет, який став кузнею нових національних вартостей і виховав нову генерацію українських культурних діячів. Послідовним вивершенням цих усіх, здавалося б, відокремлених рухів чи процесів, які проникали, якщо не весь український організм, то бодай його провідну освічену верству, впродовж 1820-30 pp., була остаточна і перспективно надійна перемога української живої народної мови, яку введено до літератури. Прийшло отже до виникнення нової модерної літератури, а безсмертну заслугу в цьому має безперечно уродженець Полтавщини — Іван Котляревський, (1769-1838). З появою трьох перших частин «Енеїди», відкривається нова глава літератури національного відродження, що з цього історичного моменту почало свій новий розвиток, свій лет до західноєвропейських вершин.
Отже рішальним чинником заснування нової літератури було започаткування вжитку народної мови, як літературної, при чому, починаючи Котляревським, ціла група сучасних йому письменників увела до своїх творів різно-видні жанри, а саме — травестію, сатиру, байку і новелу, а навіть комедію, отже — нові поетичні форми і методи, і нові мистецькі засоби, нові ідеї. Ця нова література, яка постала в кількох перших десятиліттях XIX ст., зароджувалась, якщо йдеться про живу народну мову, вже в другій половині XVIII ст., як очевидне заперечення давньої шкільно-церковної літератури, яка остаточно вижилась.
Головною передумовою нової української літератури була народна творчість та бурлескна (жартівлива) література у виді травестій, інтермедій а її носіями у XVIII ст. з правила були мандрівні дяки. І саме через бурлескні твори, в яких автори зображали чимало сцен з повсякденного життя і побуту простолюддя, починається ще з другої половини XVIII ст. енергійне проникання живої народної мови в українську літературу початків XIX ст. В цьому і є вияв національної самобутності української літератури та об’єктів її мистецького відображення.
Третьою особливістю обновленої української літератури було те, що українська мова не стала літературною просто з примхи Котляревського та його послідовників. Реальною основою цього був факт, що після винародовлення українських вищих сфер і духовенства, виникнула наявна потреба витворити нові провідні кола. Звичайна регенерація втрачених верств не вдалась Провідну ролю перейняла нова генерація, а стали нею учені, етнографи, а передовсім письменники, яких завданням було «доповнити» ту прогалину, яка заіснувала в неповному національному організмі. А це не прийшло легко. Щоб задовольнити потреби провідного культурного шару і приєднати його до українства, треба було творити різновид ні літературні жанри, а це не зразу вдавалося, бо на перешкоді стояли різні суспільні та політичні процеси. Вдалося це щойно новітній, модерній літературі.
В загальному українська література XIX ст. від свого народження розвинула в собі нові різні генерації письменників. Це були романтики, що наслідували форми або стиль класицизму; це були реалісти з нахилами до романтики або класичної поетики. А врешті — сильний вплив на українську був польської і російської літератур і це відірвало її від русла західноєвропейської літератури.
«Енеїда» Котляревського, появою якої формально започатковуємо нову добу української літератури, припала саме на час, коли в західній Європі, а з українських сусідів — Польщі, домінував у літературі класицизм, як своєрідна реакція на пережите бароко. Українська література не знала класицизму (так, як це було на Заході), бо не було тут передумов для його розвитку, але були популярні серед нової генерації письменників певні традиційні для цього літературного напрямку форми, як ода, сатира, байка, елегія, епіграма, а врешті комедія. Були це травестійні Гатунки, типові для класицизму і в такому ж дусі написав свою «Енеїду» Котляревський.
Не треба згадувати, що саме такі форми літературного творення, які тоді появлялись, зокрема байки і комедія, теж вимагали вжитку народної мови.
Отже можна сказати, що класицизм приніс в Україну „неповну” літературу того часу, оновлену новими жанрами, в живій народній мові. До того це були часи духової просвіченості (раціоналізму), що сприяли цьому оновленню.
Літературне Відродження. Класицизм і романтизм в Україні ( За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)