Крім епізодичної творчості українського стрілецтва,- яка мала більше романтично-національний колорит ніж мистецький, плекалась на західноукраїнських землях того часу поважна література.
Основною прикметою літературного процесу в Україні було те, що письменники старшої генерації не мали великого впливу на творчість нової генерації» яка пішла самобутніми шляхами, Правда, деякі визначного масштабу письменники, головно в 20-их pp. написали дуже вартісні твори (як от Стефаник, Черемшина, Мартович, Лепкий, Гриневичева), але вони не репрезентували типових явищ літератури повоєнної доби. Те саме бачимо в поезії, в якій такі імена, як О. Олесь, М. Вороний чи В. Пачовський мали свою вагу, але вони не зуміли включитись у новий процес літературної творчості Всі вони, поети і прозаїки, займали ніби маргінальну позицію і, за словами І. Коровицького — „стояли осторонь від типового для цих років захоплення волюнтаристичним романтизмом, від прагнення до суворої кутої форми, від нового філософічного і тематичного поглиблення літератури”. В цім новім періоді навіть до такої типової для української літератури особливосте як селянскість, письменники підходили з новими ідеологічними і мистецькими масштабами.
Другою прикметою літературного процесу цього періоду була різновидність ідейно-мистецьких літературних угруповань, що формувались передовсім за політично-світоглядними ознаками. Вони репрезентували не тільки різні літературні прямування чи школи, але і ту амплітуду коливань між тим, що нове, модерне, і тим, що ідейно корисне й творче. Очевидно, не без впливу тут були творчі прямування українських літераторів східної України, зокрема лоббі українізації, а в парі з цим виникнення організованого українського націоналізму. І треба ствердити, що в цілому західноукраїнська література за період від Визвольних змагань аж до виникнення Другої світової війни і дальших подій нею зумовлених, являє собою доволі цікаву, пестру і ще досі не досліджену картину того, як проявляла себе українська духовність галицького П’ємонту в літературі і що вона по собі залишила.
А третьою прикметою літератури того часу було те, що на західньоукраінську літературу великий вплив мали еміграційні письменники, які своїми творами, писаними закордоном, а друкованими в краю, дуже причинились до її збагачення.
Літературний процес в Україні у 20-30-х роках. Західноукраїнські землі (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)