На перший погляд і Паломник ігумена Данила, що подає відомості з обсягу географії, і «Руську Правду», що є збіркою звичаєвого прана в давній Україні, і староукраїнські літописи, що подають історичні факти, можна вважати науковими творами
, які виходять поза межі літератури в тісному розумінні слова. Але і Паломник ігумена Данила, і староукраїнські літописи поруч своєї наукової вартості мають ще й літературну цінність. Паломник ігумена Данила завдяки вплетеним апокрифічним оповіданням і легендам, староукраїнські літописи — завдяки своєму поетичному забарвленню та останкам народних пісень і народнім переказам, які ввійшли в їх склад.
Повстання староукраїнських літописів — це дуже складне питання. Хоч над його виясненням довгі роки працювали визначні дослідники, висновки їх праці не скрізь однозгідні. На основі різних літописних заміток, записок, літописних оповідань повставали найперше літописні зводи. Кілька зводів, що їх сполучено разом в одну цілість, творять літописний збірник. Одним із найдавніших літописних зводів є «Повість минулих літ», або так званий Несторовий літопис.
Найдавнішими збірками, в яких збереглась «Повість минулих літ», є збірник (кодекс) Лаврентіївський і Іпатський збірник. Лаврентіївський повстав у 1377 р. на півночі. Склав його монах Лаврентій. Пізніший є волинський Іпатіївський збірник, що повстав в Іпатіївськім монастирі в Костромі з початком XV. століття. В Іпатіївському збірнику першу складову частину заповнює » Повість минулих літ «, у якій історичні події доведені до 1110 р. Неначе продовженням Повісти є Київський літопис, що доводить історичні події до 1201 р. і заповнює другу частину Іпатського збірника. Третю частину збірника становить Галицько-волинський літопис, у якому опис історичних подій закінчується 1292 роком.
В основу Несторового літопису ввійшли давніші літописні зводи: Теопемта з 1039 р., Никона Великого з рр. 1069—1073. і Початковий звід з 1112 р. Спираючись на них, Нестор дав новий літописний звід, який назвали «Повість минулих літ». В Несторовім літописі оповідання починається від історії Ноєвих синів і розселення народів після зруйнування вавилонської вежі, йде коротка історія ассірійців, вавилонян і греків. Потім дає автор опис звичаїв слов’янських племен. З 862 р. разом з оповіданням про покликання варязьких князів починається історія Київської Держави.
Найважливішою частиною цілого літопису є хрещення України за Володимира Великого.
Питання авторства «Повісті минулих літ» — спірне. Одні вчені приписували її Несторові, інші — Сильвестрові, ігуменові Видубицького манастиря. За авторство Нестора говорить дуже виразне свідоцтво автора Києво-Печерського Патерика, монаха Полікарпа, який у життєписі Микити Затворника, між монахами, що молитвами проганяли бісів, згадує Нестора, ”що написав літопис». Вчені, що захищали противний погляд та відкидали авторство Нестора, спиралися на протиріччях, які дійсно існують між творами, що їх певно написав Нестор (життям Бориса й Гліба, життям Феодосія) і відповідними оповіданнями в літописі. Сьогодні приймаємо, що Нестор був автором одного з літописних зводів, а саме «Повісті минулих літ «. Сильвестер був тільки пізнішим її редактором.
Літописні перекази
Різні були джерела, що служили допомогою при зложенні найдавнішого українського літопису. Були між ними твори візантійського письменства; хроніки, палеї, життєписи, були державні документи, договори українських князів із греками, оповідання наочних свідків (напр., воєводи Яна Вишатича), апокрифи. Крім цього дуже важливим джерелом служили народні перекази й останки народних пісень, що оживлюють літописне оповідання й надають йому поетичне забарвлення.
Ось деякі з них у вільній передачі:
Легенда про святого. Андрія.
Св. Андрій, брат св. Петра, проповідував християнську віру в Синопі, на берегах Чорного моря. З Синопу прийшов до Корсуня, з Корсуня над Дніпровий Лиман. Захотів піти до Риму, пішов вгору Дніпром і став на київських горах. Чи бачите — звернувся до учеників — ці гори? На них заясніє Божа ласка, повстане великий город і здвигне Бог багато церков. Потім вийшов на гори, поблагословив їх і поставив хрест. Звідси пішов на північ, між словенів, де є Новгород. Побачив тут людей, як купаються, б’ють віниками і здивувався. Потім пішов до варягів, звідси до Риму і скрізь розповідав, що бачив у словенів, як купаються в дерев’яних лазнях, як б’ють себе віниками й ледве живі вилазять із купелі. — Легенда про св. Андрія дуже цікава. З одного боку бачимо в ній намагання прославити город Київ, як такий, то про нього проголосив уже пророцтво один із Христових апостолів. З другого боку, при всіх поплутаних вістках про мандрівку св. Андрія, видно виразну нехіть громадянина південних земель до північних племен, яких звички та поведінку вій висміває.
Переказ про заснування Києва.
Поляни жили родами. Були серед них три брати: Кий, Щек і Хорив, що мали сестру Либідь. Кий сидів на горі Боричеві, Щек на Щековиці, Хорив на Хоривиці. Вони заложили город і назвали його в честь найстаршого брата — Київ. І був коло городу великий ліс і бір і вони полювали на звіря. Інші, що не знають — говориться в переказі далі — кажуть, що Кий був перевізником, бо був там тоді перевіз з одного боку Дніпра на другий. Але якщо б Кий був перевізником, не ходив би до Царгороду. Тільки цей Кий княжив у своїм роді. До якого царя ходив, не знаємо, але те знаємо, що прийняв його цар із великою почестю. Коли вертався Кий до Дунаю, побудував малий город, в якому хотів осісти з своїм родом. Але не дали йому ті, що близько жили. Ще до сьогодні називають мешканці над Дунаєм місце Києвець. Кий прийшов у свій город Київ і тут закінчив життя. І брати його й сестра закінчили тут життя.
Хозарська данина.
І знайшли їх (полян) хозари і сказали: «Платіть нам данину!» Поляни подумали й дали їм від хати меч. Понесли його хозари до свого князя й своєї старшини і сказали: «Ось найшли ми одну данину. Вони запитали: «Де?» — «В лісі на горах, над рікою Дніпром». — «Що дали?» Вони показали меч. Тоді сказали старці: «Не добра данина, княже. Ми дійшли до зброї, що гостра тільки з одного боку, а в них зброя обосічна; вони будуть брати данину від нас і від наших країн». Це сталося, бо не з власної волі говорили, а з Божого допусту.
Смерть Олега. Запитав раз князь Олег ворожбитів про свою долю. Один віщуй ворожив йому, що його улюблений кінь стане причиною його смерті. Коли про це почув князь Олег, віддав коня слугам, а собі наказав подати іншого. По кількох літах вернувся з походу й запитав про свого коня. Слуги сказали, що кінь загинув. Тоді Олег став сміятися зі слів ворожбита. Забажав поглянути, де лежать кістки його коня, поїхав туди й наступив ногою на череп. У тій хвилині вилізла з черепа гадюка і вкусила князя в йогу. Від того Олег помер.
Всі ці перекази, які вплів літописець у своє оповідання поруч із гарними порівняннями та поетичними образами, надають давньому літопису мистецьку вартість. Крім мистецьких цінностей «Повість минулих літ“ має ще й високу ідейну вартість. В автора помітно гарячу любов до батьківщини, тривогу за добро й щастя української землі. Всі події оцінює літописець із християнсько-релігійного погляду, вважаючи їх чи то наслідком Божої кари (напади ворогів, недуги, смерть), чи Божої ласки. Також на такі знаки, як затемнення сонця, місяця, землетруси, дивиться автор літопису, як на окремі знаки, що Бог посилає людям для застереження.