«Літопис Граб’янки» — український козацький літопис, автором якого став Григорій Граб’янка (р.н. невід.-помер 1738), випускник Києво-Могилянської академії козацький старшина, який з 1686 був гадяцьким сотником та полковим осавулом, а впродовж 1717-23 — гадяцьким полковим суддею. В останні роки життя, починаючи з 1729 (1730?), обіймав посаду полковника Гадяцького адмінполку.
Оригінал цього літопису, завершеного 1710, не зберігся, але відомо понад 50 більш-менш повних його списків. Творячи свій літопис, Г. Граб’янка користувався хронікою польського історика С. Твардовського «Громадянська війна…» літописом Самовидця, хроніками та історичним творами В. Каховського, М. Стрийковського, М. Бєльського та інших польських авторів.
Умовно літопис поділяється на три частини, перша з яких відтворює події, що відбувалися від часів зародження українського січового козацтва до повстання під проводом Хмельницького. Друга частина змальовує події часів Хмельниччини і третя (опис завершується 1709 роком) показує події часів громадянської війни в Україні (тобто часів Великої Руїни), що точилася по смерті Б. Хмельницького, і до часів Івана Мазепи та російсько-шведсько-української війни 1708-1709. Козаків Г. Граб’янка розглядає, як окремий етнос, предки якого опинилися в Україні під час татаро-монгольської навали і називали себе козарами (хозарами). Осівши в Україні, вони вважали її своєю новою батьківщиною і подалися за дніпровські пороги, не бажаючи визнавати польського панування. Але згодом пристали на запрошення польського королівства бути на його службі. Серед перших організаторів козацтва, його вождів, Г. Граб’янка називає польських магнатів та полководців Предслава Лянцкоронсьію-го, Дмитра Вишневецького, Богдана Ружинського. Він відтворює для нащадків перебіг багатьох битв козаків з поляками, турками і татарами. Граб’янка послідовно дотримується виразно проросійської орієнтації. Відтак оцінка козацьких діячів позначена у нього саме ставленням їх до союзу з Росією, оскільки майбутнє України він бачить лише у вигляді її автономії у складі Росії. Звідси значно мірою випливає й ідеалізація образу Б.Хмельницького, як вождя, який прагнув об’єднати два народи. Тож не дивно, що цей літопис живив і продовжує живити ідейні засади колишнього та нинішнього, новітнього українського москвофільства. Особливої історико-літе-ратурної цінності набувають переказані Граб«янкою історичні оповідки «Про козацьку війну з ляхами під Переяславом і про гетьмана Тараса, чому повстав проти поляків»; «Чому Хмельницький повстав на поляків»; «Про рід Хмельницького і про війну на Цоцорі», а також історичні оповіді, присвячені Юрієві Хмельницькому та Івану Виговському; про будівництво Кодацької фортеці. Написано літопис архаїзованою, навіть на той час, українською мовою, дуже стилізованою під церковнослов’янську, що ускладнює її сприйняття в оригіналі. Літопис є одним із тих творів, які залишаються важливим джерелом пізнання історії козацтва й одним із небагатьох зразків «козацького літописання».