«Літопис Самовидця» (коротка характеристика) — український козацький літопис. Гіпотетичним автором його (услід за багатьма дослідниками) можна вважати козацьіюго старшину Романа Ракушку-Романовського (бл. 1622-1703), який сам брав участь у Визвольній війні 1648-34 під проводом Хмельницького, будучи при цьому шзаком Ніжинської адмінсотні.
Відомо, що по смерті Хмельницького він став Ніжинським адмінсотни-ком, а в 1659-63 роках був на посаді ніжинського полкового судді. За гетьмана І. Брюховецького він сягає висоти своєї службової кар’єри, будучи обраним на генерального підскарбія (1663-68), тобто, в нашому уявленні, на міністра фінансів Гетьманської України; а закінчив свій земний шлях у рясі священика. Ці сторінки його життєво-службової біографії точно відповідають подіям, що висвітлені в «Літописі Самовидця», які, як відомо, охоплюють період від початку Визвольної війни 1648 і до 1702 року, тобто автор писав свій літопис майже до останніх днів життя. До речі, назва «Літопис Самовидця» (самовидця, тобто свідка, учасника подій) умовна.
Літопис поділяється на дві частини, перша з яких охоплює період Визвольної війни та Великої Руїни, і дослідники вважають, що, працюючи над нею. Самовидець послуговувався іншими літописними матеріалами, зокрема «Уманським літописом». А друга частина, що охоплює 1673-1702, є більш біографічною; в основі її — діаріуш, тобто щоденник, самого автора та його спогади.
Автор літопису дотримується виразно проросійської орієнтації. Він схвально ставиться до Визвольної війни, але при цьому не схвалює союзу Хмельницького з кримським ханом, очевидно вважаючи, що він повинен був домагатися союзу з Московією. Самовидець сам був свідком того, яку деструктивну роль відігравало в багатьох випадках запорізьке козацтво і, зокрема, один із його вождів I. Сірко, в роки так званої Великої Руїни, тобто громадянської війни; звідси і стримане ставлення до запорізьіюго козацгва, яке нішли не прапіо зміцнення Української Гетьмансьюї держави. Саме на «Літописі Самовидця» ґрунтував творення свого власного літопису Г. Граб’янка; саме відображені Самовидцем події покладено було в основу роману П. Куліша «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Поза всі застереження, які виникають під час сприйняття цього твору, «Літопис Самовидця» й досі залишається одним із основних джерел пізнання української дійсності середини ХУІІ-поч. ХУІІІ ст.